"Вербиченька" у 2004 році


Підводячі підсумки прожитого року, хочеться сказати, що 2004 рік видався для нашого товариства не простим і досить напруженим. Товариство працювало згідно складеному плану, хоча вийшло так, що з 27 пунктів плану ми виконали 30. Були заходи непередбачені, але було кілька і не втілених у життя за різних обставин. Були своєрідні перемоги та досягнення, були і невдачі. Вцілому оглядаючись на минулий рік роботу товариства було визнано "задовільною".
Товариство продовжує роботу по збереженню і поширенню української культури на терені Татарстану. Традиційно шанує українські народні звичаї і свята.
Працювала недільна школа для дітей і молоді. Напередодні Дня Захисника Вітчизни, 22 лютого 2004 року, в Нижнєкамську пройшов III республіканський міжнаціональний спортивно-фольклорний фестиваль молоді. Проводився він під егідою АНКО (Асоціації національно-культурних організацій) Республіки Татарстан. Емблемою фестивалю традиційно став лелека - символ родини, миру, спокою. Метою проведення фестивалю було зміцнення дружніх стосунків між дітьми та молоддю різних національностей Татарстану, виховання любові і поваги до своєї культури та повага до культури інших націй.
Ініціатором проведення подібних зустрічей "Вербиченька" стала ще в 1998 році. На I-му фестивалі зустрілась українська молодь Нижнєкамська і німецька молодь Казані. В II-му в 2001р. приймали участь вже чотири команди, додалися казанські грузини та українці. Двічі фестивалі проводились в Казані, цього разу молодь республіки зібралась в Нижнєкамську. Приймали участь команди українців, грузин, чувашів. I місце в спортивних змаганнях традиційно зайняла українська команда, II - чуваська, III - грузини Казані. Але, безумовно, перемогу одержала дружба між молоддю різних національностей, що є запорукою миру і спокою в Татарстані майбутнього.

Цього ж дня відбулася ще одна чудова подія в житті "Лелек" Нижнєкамська. Відбулося урочисте відкриття двох нових приміщень Українського молодіжного культурного центру та класу української недільної школи. Діти одержали прекрасну можливість займатися у зручному класі, влаштувати бібліотеку, розмістити зібрані в численних подорожах експонати українського побуту і культури, влаштовувати свої заходи, яких проводиться в гуртку немало. 26 лютого нашій недільній школі виповнилось 8 років.

Українці Татарстану запровадили добру традицію щорічно проводити фестивалі української культури.Перший фестиваль був проведений за ініціативою "Вербиченьки" в 2002 році у Нижнєкамську, другий в 2003 у Набережних Човнах, а 18 квітня 2004року було проведено третій фестиваль у Казані. Його девізом став рефрен "Де є українці, там є й Україна".
Фестиваль було присвячено 190-річчу Тараса Шевченка. Кожен свідомий українець вважає обов`язковим віддати данину пам`яті Кобзарю. Щовесни ми проводимо Шевченківські вечори, згадуючи видатного письменника. Але цього разу творчисть, літературну спадщину та життєвий шлях Тараса було представлено більш докладно, обширно, художньо і цікаво.
Добре, що маємо змогу отак зібратися разом, показати красу нашої невичерпної культури з великої сцени, поспілкуватися з земляками рідною мовою, відчути єдність нашого великого і славного народу, показати дітям, чім живе наш нарід та залучити їх до українства.

Поетичне свято "ДОБРИЙ ВЕЧІР", яке ми провели в рамках року 190-річча Тараса Шевченка, традиційно було присвячено світлій пам`яті Почесної членкині товариства "Вербиченька" Євгенії Федорівни Риковцевої (в дівоцтві Добрий-Вечір). Вона була не пересічною людиною, вміла знаходити спільну мову з маленькими дітьми, зі школярами і студентством, з людьми похилого віку. І кожному здавалося, що саме його вона виділяє більш над усе, саме до нього ставиться краще, ніж до інших. Мабуть так воно і було, бо її доброти вистачало на всіх. У 2001 році Євгенія Федорівна покинула нас назавжди, але її пам`ять товариство шанує не звичайною трапезою, а урочистим поетичним святом.
Це свято дозволяє зібратися багатьом українцям численних міст Татарстану, Росії, України, наділеним володінням поетичним словом, причетним до літератури і не байдужим до світового українського руху. Таких людей ми віднайшли немало, вони бажають бути почутими, донести до слухачів свої думки, поділитися сокровенним, висловити тугу за далекою Батьківщиною.
27 березня у приміщенні Центральної бібліотеки ім. Г.Тукая пройшло свято, на якому побачила світ збірка поезій українців, які живуть поза межами України "Мов зерна колосу на теренах життя". Приїхали на свято пан Пономаревський з Ніжина, який привіз разом з тиражем збірника цікаві і корисні дарунки для дітей недільної школи, освячені у Троїце-Сергієвій лаврі чудові ікони в дарунок товариству, приїхала Раїса Федорова з Ізюму, приїхав з Каменська-Уральського пан Пономарьов, зібралося багато мешканців міста, зацікавлених поезією, і вистачило її на всих. Поезії пана Петра Стука, Олеся Храбана, Антоніни Листопад та Євгенії Риковцевої були представлені заочно, але то не було перешкодою відчуття їх присутності. Різноманітність жанрів, натхненність виконання віршів, насиченість музикою, тепла і затишна атмосфера сприяли зміцненню дружніх стосунків, встановленню нових контактів і спілкувань між українцями з численних міст України та діаспори.
Все ж невмируще українське поетичне слово живе, процвітає, пробиває шлях крізь товщу іншомовного оточення навіть на теренах сонячного Татарстану, лунає голосно, торкає душу, і вилилося навіть у віршеву збірку

Невдовзі після Дня Перемоги в нашій недільній школі пройшов урочистий Урок мужньості. Все далі і далі від нас роки Великої Вітчизняної війни. Діти молодшого покоління все менше знають про ті страшні роки. Це і добре що діти ростуть у мирний час, але ж людська пам`ять не повинна забувати тих, хто за наш спокій проливав свою кров.
Вже кілька років "Вербиченька" спілкується з Міннегалі Мухамадієвим з міста Мамадиш. А цього разу він знайшов змогу сам приїхати до товариства, щоб детально розказати про роки дитинства, проведені в Україні разом з братом Ахметгалі, про участь брата у Вітчизняній війні і про його славний подвиг. Ахметгалі Мухамадієв повторив подвиг Олександра Матросова, закривши своїм тілом амбразуру ворожого дзоту, в який кинув протитанкову гранату і тим самим врятував своїх товаришів. Так склалося, що у військовому непорозумінні було втрачено точні дані про ім`я, прізвище, деталі того бою. Багато сил, часу і років поклав Міннєгалі (в Україні його звали Мишком) на те, щоб встановити і виправити всі факти. Врешті справедливість було поновлено. Зараз іменем Ахметгалі Мухамадієва названо три вулиці (дві в Україні в селі Грузському на Дніпропетровщині і місті Донецьку, та одна в Татарстані, в Мамадиші).
Перебрав естафету Урока мужньості ветеран Великої Вітчизняної Михайло Андрійович Дейнега, який роки війни пройшов від першої до останньої хвилини. Діти і дорослі слухали, затамувавши подих. Не просто зараз уявити себе в палаючій вантажівці посеред пилу, буду і грізних вибухів, або пригинатися під посвистом ворожих куль, але з тим, що мужність у собі треба виховувати з дитинства, те, що вона потрібна за будь-яких обставин погодилися всі.
Саме в ці весняні дні два роки тому проводжала "Вербиченька" до лав російської армії першого випускника недільної школи Евгена Найденка, а в цей день його, змужнілого і підтягнутого, урочисто зустрічала. Він поділився своїми враженнями про військову службу у наші часи, довелося йому служити у танкових військах у Дагестані. А Роман Артем`єв мав щойно до війська відправлятися. Ще один "лелека" з нашого молодіжного гуртка їде набиратися мужньості, бо, як виходить, мужність потрібна завжди і всім. Зараз Роман служить у Петербурзі. Часто телефонує додому дізнатися про справи у товаристві і школі.

В травні 2004 року у Києві Держкомнац України було проведено семінар українських ЗМІ Росії. Було запрошено і нас, адже протягом 8 років ми видаємо українську газету "Вербиченька" на шпальтах міської газети "Ваша газета" у Нижнєкамську. Це чи не єдине друковане українське слово на терені Татарстану. Я поїхала як головний редактор, Галина Артем,єва як журналіст. Семінар був дуже насиченим, інформативним, корисним і цікавим.
Ми продовжуємо цю роботу. Зараз вийшло вже 70 число нашої газети.

Влітку цього року мене було запрошено на підвищення кваліфікації учителів до Українського вільного Університету у Мюнхен. Я вважаю, мені дуже пощастило навчатися в цьому закладі. Багато людей дивувалися, що в Росії є українська організація, а тим більш українська школа. Зараз ми краще уявляємо життя один одного. Користь від навчання перебільшити неможливо, як і від нових знайомств, взаємного спілкування з численними учителями україністики з усіх куточків світу. Численні семінари, лекції з історії України були для мене справжнім відкриттям. Протягом навчального року було чим поділитися з учнями школи.

11 листопада у День спогаду про голодомор у недільній школі був проведений Урок пам`яті, присвячений тим трагічним подіям. Було запрошено живого свідка голодомору, ветерана Вітчизняної війни, Почесного члена товариства "Вербиченька" Михайла Андрійовича Дейнегу.
У класі зібралися діти різного віку, молодь, багато дорослих. Почався урок з розповіді про умови створення штучного голоду. Було показано багато ксерокопій газет, журналів, фотодокументів тих часів. Остерігаючись за дитячу психіку, книгу "Злочин" довелося показувати обережно і далеко не всю, але вивилося, що дорослим таке бачити було навіть важче, ніж маленьким дітям. Дорослі знають більше…
Вразила всіх розповідь очевидця голодомору Михайла Андрійовича Дейнеги. В ті роки він був 16-літнім парубком, виніс усі страждання на своїй шкірі. Частина його веселої й дружної родини лишилася в тих роках назавжди. Майже зовсім винищено було його мальовниче, трудяще й заможне село, в якому не лишилося навіть собак. Тремтів голос, в очах присутніх стояли сльози…
Далі було проведено урочисту Хвилину мовчання з запаленими свічечками. Кожен з присутніх мав змогу висловити свою думку, бажання, або враження про почуте. Висловити усно і у малюнку. Малювали свічку пам`яті, символичний хрест, який бачили у Києві біля Михайлівського Золотоверхого собору, Полтавський дзвон з сотнями маленьких дзвоників пам`яті, малювали хліб, яким можно було нагодувати людей. Поруч писали свої думки. Хто як міг, хто як вважав потрібним. Але всі були спрямовані на те, що такі події не можна забувати і не можна допустити їй повторення.

Одним з основних напрямків роботи товариства є поширення української культури, знайомство мешканців нашого міста і всього Татарстану з історичними подіями, видатними політичними, музичними, літературними та історичними діячами України.
У вересні 2004 року виповнилося 110 років Олександру Петровичу Довженко. Це була Велика людина Великої епохи, гідний син України і свого часу. Люди старшого покоління ще пам`ятають часи, коли фільми Довженка буквально викликали бурхливу хвилю у суспільстві, а молодь зараз про Довженка практично не зна нічого. Ми вважали необхідним проведення заходу, присвяченого Довженку тому, що він українець найвищого гатунку, який ніде і ніколи не схилив своєї голови і не зрікся свого народу. Хто як не українці зобов`язані пам`ятати його? Хоча геній Довженка належить не тільки Україні, він є досягненням світової культури.
2 жовтня 2004р. у приміщенні Нижнєкамської Центральної міської бібліотеки ім. Габдули Тукая було проведено урочисту зустріч "Вірю у відродження", присвячену О.П.Довженку. В ній прийняли участь племінник Довженка професор медицини Тарас Миколайович Дудко і письменник, публіцист, дослідник творчості Довженка Іван Якович Шишов, які приїхали на свято з Москви, керівник українського земляцтва "Дніпро" Ростислав Коляда і солістка їх хорового колективу Валентина Ліснича з міста Тольятті, численні мешканці Нижнєкамська.
Хто як не рідня знає про людину найбільш докладні факти життя і може разповісти про це найбільш цікаво. Саме таку розповідь почули ми від Тараса Дудка. Таких даних про життя і творчисть кінематографіста не прочитаєш у літературі. Про такий погляд на фільми Довженка не зустрічалося в жодній газеті. Розповідь пана Тараса просто захопила всіх слухачів. Не менш цікавою була розповідь Івана Яковича про творчість, фільми та примхи нелегкої долі Довженка. Повірьте, знає він про це немало. Нам дуже пощастило, що ми мали змогу зустрітися з такими цікавими людьми, що вони погодилися приїхати до нас поділится своїми спогадами.
Відкриття урочистого вечора почалося з Гімна України у виконанні хора "Вербиченьки". Розповіді і спогади перемежалися чудовими українськими піснями, які так любив Олександр Довженко. Співав Володимир Конін і Оксана Єгорова - професійні співаки нижнєкамської сцени українського походження. Перебрала ініціативу співачка з Тольятті Валентина Ліснича. Закінчувалася зустріч теж знайомою всім присутнім піснею, співав увесь зал. Сфотографувалися на пам`ять. Учасникам свята було вручено квіти і сувеніри, всі присутні одержали цікаві інформативні буклети.
На адресу зустрічі була надіслана привітальна телеграма від Голови УВКР Михайла Гориня з Києва. Він підкреслив високе значення нашої клопіткої і напруженої праці на ниві розвитку української культури у Татарстані, побажав успіхів всім учасникам свята і щиро подякував за гідне вшанування пам`яти геніального режисера, фундатора української національної школи кінематографії – Олександра Петровича Довженка.
Наступного дня було влаштовано оглядову екскурсію по осінньому Нижнєкамську, далі гості побували у нашому Культурному центрі. Вони побачили нашу українську "хатину", яскраву, теплу, рідну. Вона нагадала їм дитинство і викликали теплі спогади про колишнє життя в Україні.
Дуже сподобалося їм і у приміщенні недільної школи та молодіжного культурного центру. З цікавістю передивилися шкільні підручники і обладнання, зіграли шахову партію українськими фігурами. Та головне, тут посеред Татарстану вони говорили з дітьми українською мовою.

28 листопада у концертному залі Нижнєкамського музичного училища було влаштовано урочистий День матері. Пройшов заход на високому рівні, напрочуд вдало, і вилився у яскраве багатонаціональне свято. Ініціатором заходу стала українська "Вербиченька", але було запрошено до участі національні колективи чуваської гімназії, кряшенський фольклорний ансамбль "Суреке", німецьку общину "Freundchaft" ("Дружба"), російський фольклорний ансамбль "Забавушка", хор ветеранів "Надежда".
Приємним відкриттям свята стала участь у ньому хорової капели Храма святого православного Іоана Кронштадського, та його настоятеля отця Георгія. Православна церква вже понад 2000 років відзначає день народження Божої Матері саме восени. Отець Георгій виступив з привітанням учасників свята, благословив усіх присутніх, відмітив велике значення таких заходів у справі виховання молоді, розвитку культури у нашому місті і зміцненню відносин між народами всіх національностей Росії.
Особливо порадувала глядачив участь у цьому заході. Ведучими концерту були Марійка Савел,єва, Ксенія Гаврилова та Віктор Савенко, вони чудово справилися зі своїми обов,язками. Українські діти читали вірші про маму, співали пісень, чуваські і німецькі - показали чудові танцювальні композиції. Всі мали змогу висловити свою пощану матусям з великої сцени. Хоча добре пам,ятаймо, що любити матерів треба завжди.

"Вербиченька" відрізняється від інших українських осередків і проведеннім чималої просвітницької роботи. Ведеться робота і дослідницька. У 2004 році Голова "Вербиченьки" Євген Савенко підвищував кваліфікацію по ендокринології в Казані. Довелося йому працювати в Державному архіві Татарстану, у відділі "Казанского Губернского Жандармского Управления", де він віднайшов ексклюзивні матеріали про перебування у засланні 1915-1916 роках Михаила Сергійовича Грушевського. На цьому його пошуки не закінчилися. Він поїхав працювати у московські архіви і віднайшов там продовження казанського архіву. Матеріали ці раніше ніхто і ніколи не переглядав. Зараз примірники цих матеріалів розіслано до музеїв і наукових структур України. Вони будуть вивчатися фахівцями, друкуватися і, сподіваємося, це дозволить заповнити пропущені риси до історичної постаті Грушевського і його життя.

Під час "Помаранчевої революції" Євген Савенко не міг залишатися далеко від України. Не зважаючи на численні перешкоди і загруженість, він поїхав у Київ. Ніч з 26-го на 27-е він був на Майдані Незалежності разом з усією Україною, бачив власними очима саму революцію, щоб розказати і передати нам у Татарстані весь процес перетворення незалежної України на демократичну. Боже! Храни Україну!

Вчителька недільної школи, радактор газети "Вербиченька" Людмила Найденко.

Bookmark and Share