Дійство це організували: САМ – Спілка Активної Молоді, молодіжка УНП, Молодий Рух та ще там хтось, не важливо…


На дворі гидотна, пасмурна осіння погода – валить дрібний дощ. В аудиторії студенти 2-го курсу, яким уже реально задовбався що-небудь пояснювати (це в мене робота така – пояснювати студентам, як виконувати лабораторні роботи в комп’ютерному класі). Настрій теж “хороший”, бо зіпсували ті ж студенти – пів-пари не міг впоратися з їхнім неприхованим бажанням зірвати пару

18 жовтня, 2005 року – 16.00, йде 5 пара в інституті, в якому мені “випала честь” працювати асистентом. за допомогою своїх сучасних ультрамодних “мобілок”, в яких чомусь виробниками “не передбачено” беззвуковий режим!!! :”)
16.02 – у мене з кишені виривається неприхований звук, який призводить до неприхованого дикого сміху як з моєї сторони, так і з сторони моїх студентів (ЗАБУВ ПОСТАВИТИ НА БЕЗЗВУКОВИЙ РЕЖИМ!!!). Усе! Пара зірвана остаточно!
Читаю SMS від Назара: “Gryc,pryvit. Sogodni v Expressi na Stasjuka ukrainska dyskoteka z vsim ukrainskym. Vxid vilnyj. O 20.00. Jaksho maesh jakys ukr.odjag vizmy. ” (Пояснюю: Gryc – це я Гриць; Express – це є в Чернівцях такий задрипаний студентський дискоклуб, навіть не клуб, а “клубчик”; Stasjuka – це вулиця така Стасюка, де знаходиться Express, “общаги”, студмістечко, одним словом приїжджайте в Чернівці – все покажемо).
Стрімголов біжу на хату, закидуюсь їдлом, вдягаю берцаки, джинсу, байку, зверху хвутболку зі сваргою, кидаю батькам сухе і лаконічне: “Буду пізно!”, - і лечу в інший кінець міста.
На вході зустрічаю “друзів” із молодіжки НСНУ – не знають на яке місце почепити свої героїчні помаранчеві бандани. Уже в приміщенні помічаю “членів” інших політичних і не дуже тусовок. Взагалі-то, всі обличчя знайомі, та й наших дівчат трохи пришкандибало. Але …. нокдаун на перших же секундах. Хоча більшість й бігає по залу із жовто-синіми стрічками та у вишиванках, але чомусь мене зустрічає якась аж занадто запопсована москальська пісня (прошу вибачення у панів росіян, що так назвав їхню сучасну народну творчість; я сам наполовину москаль, і, чесно кажучи навіть горджусь цим, бо мої предки по маминій лінії – “донские казаки”). Так ось, щось відхилився від теми!

Дійство це організували: САМ – Спілка Активної Молоді, ГО; молодіжка УНП, Молодий Рух та ще там хтось, не важливо… Активісти НСНУ помічені були, але участь в організації не приймали й дуже-дуже ображалися, що їх не попросили допомогти.
Біля барної стійки довго й нудно пояснював бармену, що моя душа прагне “Львівського-Преміум”, а не “Оболонь-Преміум”. То напевне на нього “українська” музика вплинула. Коли пляшка залишилась наполовину повною, нарешті почалося дійство: рос-попс вирубили, привітали усіх від ім. Костенка із Покровою, роздали CD-диски тим людям, які прийшли у вишиванках, заявили усім іншим, що вони не справжні українці, бо позабували вдома шаровари, і врубили 5 чи 6 пісень українською мовою. І все… Ніхто не підривається!!? А не підривається, бо врубали вже давно заїжджені телебаченням і радіохвилями пісні “Тартака”, “Океана Ельзи”, “Моторроли”, Руслани, що ще? А Гудімов, “Чорнобривці” (!!!), “Гуцул Каліпсо” і …. Все! Список закінчився! Тай скільки пісень – по одній, максимум по дві із репертуару. Просто більше ді-джей не знає, а може не має!
Ось так і живемо: слухаємо по 1000 раз одне і теж, при чому не найкращої якості. Мабуть самі винні. Адже у тих же перелічених вище виконавців море класних, оригінальних пісень. А скільки професійних, модернових, цікавих гуртів грає по підвалах неньки України? А слухаємо ми не те, і гроші свої віддаємо не тим!
Через хвилин 30 запаси української музики скінчились і на замовлення почали включати все, тільки не українське. Ну врубили потім ще зо два “мєдляка”, а то народ відривався під “закордонну естраду”. Особливо порадували пістні на кшталт: “Give up your money, штоб ми нє голодалі…”, - у виконанні “афроамериканців”, яких доля закинула на терени СНД, а також інша “чорна”, “біла”, іноді “блакитна” музіка. У перервах організатори влаштовуали різні похабні конкурси (а чого б і ні: якщо всі вже “готові” до конкурсів, то треба проводити). Останньою краплею був конкурс, де сором’язливі українські дівчата за пляшку пива на швидкість витягували зубами цукерки, які знаходились у ще більш сором’язливих українських хлопаків між ногами. І всім то подобається, і всі сміються! Оце весело!
У 22.30 я, прихопивши наших краль, звалив звідтіля.
Свято вдалося на славу! На славу вояків ОУН УПА, які попереверталися напевне, коли дізналися, за яку Україну вони боролися і віддавали свої життя! На славу нашій державі, яка виховує справжню надію нації – молодь, в такому патріотичному дусі. На славу нашим політичним лідерам, які не жалкують ні сил, ні грошей на пивко для своїх молодих колег. На славу нам – Молоді, що ми такі гарні, європейські, виховані, толерантні, моральні, етичні, розумні, веселі, активні, доброзичливі і … ГРИЦЬ з ЧЕРНІВЦІВ!












Bookmark and Share