Студентське самоврядування в Україні – “показуха” для Болонського процесу ?


Відтак актуальною є гармонізація нашої системи освіти з так званим Болонським процесом, критеріям якого Україна прагне відповідати. Для цього організація і зміст освіти в наших alma mater мусять резонувати зі світовими вимогами, одна з яких – сильне студентське самоврядування як “конструктивний партнер у створенні європейського простору вищої освіти”.

Нині органи студентського самоврядування в Україні – це переважно лише декларація, “віртуальна фікція”, показовий атрибут “європейськості” ВНЗ у старанності у виконанні вказівок Міністерства освіти керівниками цих закладів. Представники попередньої влади, форсуючи “входження в Болонський процес”, не приховували свого бажання бачити в кожному ВНЗ студентське самоврядування, яким би воно не було – паперово-декларативним чи реальним.

8 листопада 2004 р. ректори отримали лист, у якому “Міністерство освіти і науки звертає увагу на необхідність наявності у вищому навчальному закладі Положення про студентське самоврядування, яке має бути затверджене в установленому порядку, залучення органів студентського самоврядування до розгляду питань змісту та організації навчання...” Яким чином ректори мали виконати вимогу про “необхідність наявності”? Найпростіше, мабуть, зібрати групу студентів й імітувати цю “наявність” органів самоврядування. Проте для їх належного ефективного функціонування та партнерства, щоб ці органи існували не лише як “список мертвих душ” у ВНЗ, потрібно визначити статус, права та гарантії студентського самоврядування шляхом внесення змін до Закону України “Про вищу освіту”.

У Верховну Раду України вносили три законопроекти щодо студентського самоврядування: народного депутата В. Кириленка (№2599 від 27.12.2002 р.), від Комітету з питань науки і освіти під керівництвом С. Ніколаєнка (№3323 від 02.04.2003 р.) та розроблений Українською асоціацією студентського самоврядування проект, унесений за підписами народних депутатів з усіх фракцій, окрім соціалістів і комуністів (№6352 від 18.11. 2004 р.). 22 вересня 2005 р. Верховна Рада ухвалила зміни до Закону України “Про вищу освіту”, обравши з усіх пропонованих варіантів законопроект С. Ніколаєнка, актуального профільного міністра.

Президент України ще не підписав його, тому громадськість, лідери студентського самоврядування поспішають висловити невдоволення прийнятими змінами. Здебільшого студентська молодь робить це через інтернет-розсилки, оголошення, ЗМІ, написання листів. І не дивина – різні студентські організації й експерти напрацювали чимало хороших пропозицій щодо покращання стану студентського самоврядування в Україні, та їх знову проігнорували.

Унесення загаданих символічних змін до Закону “Про вищу освіту” нічого не змінить на краще, бо законодавець навіть не спробував надати реальних повноважень органам студентського самоврядування. Надалі багато хто не розуміє його суті та призначення, адже метою його декларують “сприяння гармонійному розвитку особистості, формування навичок організатора, керівника”, а рішення мають дорадчий характер. Тим часом органи студентського самоврядування – не лише інкубатор майбутніх лідерів і школа проведення засідань, а й дієвий засіб урахування думки студентства.

Нерозуміння суті цього інституту призвело, скажімо, до того, що, згідно із змінами до закону, членами студентського самоврядування стали “особи, які навчаються у ВНЗ”. Логіку законодавця або її брак годі втямити тим, для кого приймають закони. Адже, за Законом “Про вищу освіту”, особами, які навчаються у ВНЗ, є студенти, курсанти, екстерни, асистенти-стажисти, інтерни, клінічні ординатори, здобувачі, аспіранти, докторанти. Отже, Україна продемонструвала інноваційний підхід, якого не знайдеш у жодній іншій державі світу, ба навіть на екстравагантному постсовєцькому просторі. Попри те, що цей інститут називається “студентським самоврядуванням”, усіх викладачів, які готують кандидатські чи докторські роботи, вважають його учасниками, і вони беруть участь в обранні представників до нього!

Тривалий час обговорювали потребу включення представників студентського самоврядування до складу вчених рад і конференцій трудового колективу ВНЗ. Однак формулювання такого права студентів у змінах до закону зводить його нанівець. Згідно зі ст. 34, у вченій раді факультету чи ВНЗ кількість представників від студентського самоврядування визначатимуть статутом вищого навчального закладу, однак вони можуть розраховувати не більш ніж на 10 % місць. Таким чином, адміністрація може звести представництво найчисленнішої академічної групи до мінімуму в межах від 1% до 10%. Вчинено це з розрахунку чи через неуважність депутатів, сказати важко, але неприємне відчуття “показушності” така норма викликає.

Урешті, поправки 22 вересня позначені юридичними нонсенсами, порушенням низки інших норм. Виявляється, органи студентського самоврядування в разі, коли це передбачено положенням про студентське самоврядування ВНЗ, можуть мати окремі права юридичної особи, зокрема, печатку із власним найменуванням, бухгалтерський баланс, штатний розпис, рахунки в банківських установах у гривнях та іноземних валютах. Здавалося б, цим положенням лідери студентського самоврядування мали б бути задоволені, проте є кілька процедурних питань, без яких орган студентського самоврядування не може отримати права юридичної особи. Для того, щоб стати повноцінним суб’єктом цивільних і господарських відносин, треба відповідати вимогам норм Цивільного кодексу України. Цей документ регулює Всі цивільні (майнові) відносини, і він не передбачає існування “напівюридичної особи”. Верховна Рада порушила норми основного акта цивільного законодавства, адже ст. 4 передбачає необхідність унесення законопроекту змін до Цивільного кодексу, якщо вноситься законопроект, який регулює цивільні відносини інакше, ніж кодекс. Водночас, незважаючи на право на окремі ознаки юридичної особи, жоден банк не відкриє рахунка для такого утворення, і воно не отримає дозволу на виготовлення печатки без проходження процедури реєстрації. Юридичні особи реєструють у порядку, передбаченому ЗУ “Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців”. Тому з якими б хорошими намірами законодавці не приймали зміни покращання статусу студентського самоврядування, на практиці без процедури реєстрації воно не зможе отримати цих прав.

Не виправдалися сподівання студентських активістів також щодо впорядкування структури органів самоврядування, визначення їхніх реальних повноважень, джерел фінансування, передбачення гарантій і рівноправної співпраці з адміністраціями ВНЗ.

Президент може підписати законопроект, і тоді законодавець вважатиме, що фундамент для поліпшення стану студентського самоврядування створено. У звітах на конференціях міністрів вищої освіти демонструватимуть, так би мовити, “вагомі права студентського самоврядування” в Україні. На жаль, лідерам студентського самоврядування нашої держави не вдасться відчути наявність таких прав і застосувати їх. Шкода, що вони залишаться не почутими та зігнорованими.

Невже обмежимося черговими “статтями для заспокоєння народу” та декларативними запевненнями чиновників європейських країн у палкому прагненні України стати цивілізованою державою?

Львівська газета 03 жовтня, 2005 року, № 177 (743)























Bookmark and Share