МАЛЕНЬКА ПОЛІТИКА


"ДеЦентрум".
Культурний центр "ДеЦентрум" у польському місті Білосток існує вже понад п'ять років. За своїм статусом він наче випадає з-під державної уваги. Просто кажучи, "ДеЦентрум" є сквотом. Тобто приміщення, яке було порожнім і не використовувалося, група людей просто зайняла й обладнала під свої потреби. Вони нічого не платять, оскільки просто домовились із власником приміщення про те, що житимуть у місці, яке йому зараз не потрібне, та не даватимуть будинку розвалитися.

Певним ідейним переконанням сквотерам (а сквоти доволі розповсюджене явище як мінімум у Західній Європі) служить думка, що раз є люди, що не мають приміщення, та є приміщення, що не мають людей то люди та приміщення повинні знайти одне одного з якнайменшими формальностями.

У "ДеЦентрумі" все було дуже добре впродовж останніх років. Власник був не проти, а люди використали приміщення як базу для проведення самоорганізованих невеликих програм. Наприклад, у "ДеЦентрумі" готувались акції "Їжа замість бомб", коли активісти-прихильники миру готують їжу, виходять на вулиці та роздають її всім охочим переважно бомжам. Ну і студентам перепадає, та й просто охочим перехожим. Конкретна, так би мовити, політика.

Крім того, "ДеЦентрум" готує та проводить щотижневі акції за виведення польських військ з Іраку та проти війни в цій країні під мерією Білостока, а також антифашистські акції, сприяє музичному "самвидаву", проводить акції за скасування кордонів.

Але 25 жовтня 2005 року міська влада Білостоку з якихось причин прийшла й без попередження видворила людей, що перебували в "ДеЦентрумі", на вулицю. Звісно, тих, хто опирався, викинули з застосуванням сили.

Власне, для влади, можливо, буденна річ: видворити кілька десятків людей, що доти, хай довгий час, без юридичного оформлення займали приміщення. Але для цих людей виселення означає більше ніж втрату місця це означає припинення повноцінної діяльності.

Учасники "ДеЦентрум" запросили небайдужих людей почати акції протесту як у Польщі, так і під її посольствами за кордоном. Першими почались акції в самому Білостоку та в польській Познані.

Упродовж наступного тижня подібні акції протесту відбулися також у Берліні, в Москві, під консульством у Гродно (Білорусь). Принаймні, це ті акції, що відомі авторові адже ЗМІ їх не висвітлювали.

Крім того, на прохання децентрівців, охочі слали відповідні листи на адресу міської влади Білостока й на адресу польських представництв у своїх країнах.

Київська акція

Як і в інших країнах, ця мала назву "Парасолькова солідарність". Учасники домовилися прийти в певний час о 16.30 із парасолями та зібрати підписи під вимогою повернути будинок культурному центру. Парасолі під ясним небом додають тому, що відбувається, певної комічності що молодикам, власне, й потрібно. Молоді люди принесли з собою також польську музику та саморобний транспарант із гаслом, що теж є однаковим для всіх акцій у різних країнах: "DeCentrum w centrum naszej uwagi" "ДеЦентрум у центрі нашої уваги".

Міліціонер-охоронець, що мляво спостерігав за учасниками акції, поки вони були потойбіч вулиці, відразу підійшов із запитанням, коли молоді люди перебазувалися під ворота посольства. У відповідь кілька чоловік дали йому лист із проханням повернути приміщення та запропонували міліціонерові приєднатись і поставити свій підпис.

Той, звісно, відмовився й натомість пішов до своєї будки дзвонити. Дзвонив він, як виявилось, не у посольство, тому що через п'ятнадцять хвилин приїхало підкріплення "Бобік" із іще трьома міліціонерами. Ті намагалися дізнатись, яку організацію представляють молодики, але безрезультатно. Ні чого не дала й спроба виявити та переконати лідерів. "У вас тут є старший?" питають міліціонери. "Нема" відповідають молоді люди. "А від кого лист підписуєте?" "Кожен сам підписує, ми всі вільні люди й у кожного своя голова на плечах".

Втім, явно мирна налаштованість учасників акції, здається, дещо заспокоює правоохоронців, і вони лише просять перейти на протилежний бік вулиці. Частина молодих людей із транспарантом і музикою так і робить, решта залишаються та роздають листівки й збирають підписи перехожим. Найбільш милою виявилася старенька бабуся, що питає: "Йой дітки, ви ж хоч не за Корчинського?" "Упаси боже". "Ну й добре. А то я дивлюся, такі милі діти, невже за Корчинського". Отак-от.

Працівники посольства визирають з-за жалюзі, й нарешті через півгодини, після кількох викликів по домофону представник амбасади виходить і збирає листки з підписами. "Досить, та досить уже", каже він, але кожен учасник акції підходить окремо й дає йому свого листа й листи тих перехожих, що підписалися.

Здавалося б, усе це смішна романтика... але схоже, в результаті цих смішних акцій у різних країнах Європи, ДеЦентруму вирішили надати-таки інше приміщення.






























Bookmark and Share

См. также защитные ролеты на www.board.com.ua. Рекомендуем!