Зупинимо логоцид


Перш за все, досить давно всіх хвилює словосполучення “Болонський процес”. Про перспективи освітньої інтеграції України написано тони досліджень і публіцистики, проведено чимало форумів і семінарів. Та чи допомогло це нам реально підняти завісу високих слів про “влиття в єдину європейську систему вищої освіти”?

А насправді ні для кого не таємниця, що влада черговий раз чинить за одвічним принципом (вибачте на слові) “хохлізму”. Мається на увазі одночасно як сліпе неприховане копіювання політики Кремля без огляду на її успішність чи неуспішність в Росії (те саме обов‘язкове страхування автомобілів), так і просто шизофренічна манія протиставитись цій політиці, “зробити щось як-небудь, аби тільки не так, як це робить Москва”, утерти носа „старшому” „братові”. Звісно, що така карикатурна аргументація вчинків завжди призводить до плачевних наслідків.

Існує ціла армія прибічників так званої євроінтеграції України. Так, країни Західної Європи мають набагато вищий економічний рівень, і в цьому нам є чого повчитись; на відміну від сучасної України там існує зовсім інша градація цінностей, найвищі з яких – права і свободи громадянина. Але українська система освіти – явище унікальне в усьому світі. Нам стверджують, що після Болонського переходу наші дипломи визнаватимуться на Заході. Насправді українські спеціалісти завжди високо цінувались за кордоном без жодного формального визнання. Свідчення тому – Харків, місто, в яке їде вчитись молодь з усього світу. Ще один аргумент “за”, що наводиться – свобода пересування студентів тією ж Європою. Чомусь нікому на думку не спадає, що студенти панічно кинуться до розцяцькованих кембріджів, оксфордів і сорбон, а вітчизняні вузи стануть просто непотрібними.

Руйнувати – не будувати. Приклад – закриття військових вузів під виглядом скорочення збройних сил, мовляв "ми за мир, цього вимагає доктрина". Це дуже брутально відбувається в рідному для мене Житомирі. З наступного року планується назавжди зупинити набір в місцевий інститут радіоелектроніки.

По-перше, сильні війська протиповітряної оборони у мирний час – це що, ознака країни-агресора? Здається, колись інший український уряд теж відмовився від армії (навіть оборонної) взагалі, і це дуже дорого коштувало нашому народу.

По-друге, цей інститут готує (точніше тепер вже готував) унікальних фахівців, які створили хребет аерокосмічної галузі незалежної України. Це їм держава має завдячувати безліччю міжнародних проектів, які по цеглині підіймали її престиж. Та замість цього влада цієї держави (а не який-небудь зовнішній ворог) свідомо нищить її майбутнє.

Виходить, більше жодних клопотів у міносвіти немає. А проблем ще від попередників існує багато: починаючи від хронічного дефіциту підручників у школах і вузах і закінчуючи відомою постановою "про проведення роз‘яснювальних заходів щодо діяльності ОУН-УПА в середніх навчальних закладах" (думаю, розповідати про повстанців в Західній Україні безглуздо, а от на Сході і Півдні, де існує термінова необхідність в цьому, закон відверто саботується на рівні управлінь освіти). І це ні слова не кажучи про катастрофічний стан справ у мовній проблемі. Звісно, вітчизняні "рожеві демократи" як вогню бояться образити російськомовну (поки ще) меншину. Наслідок – панівне викладання російською в більшості національних (!) вузах Харкова. Навіть викладачі юридичної академії, для яких Конституція – "Отче наш", повністю з цим незгодні, але продовжують виправдовуватись: "ну як Ви собі це уявляєте, ну для студентів це ж незручно".

Результатом є такий собі збірний образ випускника, який, покидаючи стіни альма матер, жодного уявлення не має про свою професію, адже вчився він за псевдоєвропейською системою ще й недержавною мовою. І це людина з вищою освітою. Що тоді казати про середніх спеціалістів?

Логоцид (грецькою "наука" і "знищувати") – найогидніший різновид геноциду. Треба казати саме про геноцид, бо вже сьогодні виховується втрачене назавжди покоління молоді, про яке нещодавно казали як про "майбутнє України", а воно в свою чергу матиме дітей і онуків, яких виховуватиме в своєму дусі. Таким чином Нація вироджується в аморфну слухняну масу. І ніякій Москві, чи Брюсселю, чи Вашингтону не треба докладати до цього жодних зусиль...

Були часи, коли за простого галичанина Котермака буквально воювали найбільші університети середньовічної Європи, коли Києво-Могилянська академія була найпершим закладом Східної Європи (якому, до речі, Росія завдячує своїм генієм – Михайлом Ломоносовим), коли всі газети писали про створення у 1918 році незалежної української НАН. Весь світ про це знає, а от ми – ні.

Сумські події минулого року довели: молодь – могутня сила, яка без жодної допомоги з боку можновладців здатна вирішувати своє майбутнє. Отже, хто, якщо не ми, коли, якщо не зараз?



















Bookmark and Share