“Миколаївці про акцію „Різдво разом”


“Виявляється досить важко написати відгук про акцію „Різдво разом”. Оскільки на думку спадають лише клішовані фрази на зразок „Все було класно!”, „Щиро дякуємо за теплий прийом!” і т.ін.
Але все ж таки спробую коротко викласти деякі свої враження від акції і Львова.

Місто…
Завдяки „Різдву разом” нарешті побувала у Львові, як і більшість студентів із мого вузу, вперше. Кількість пам'ятників архітектури на 1 квадратний кілометр, у порівнянні з Миколаєвом, відповідно десь 100 до 1. Думаю за таких обставин кожен львів’янин має щонайменше 2 професії: першу, що здобуває у вузі, другу – туристичного гіда.
Шкода, але не вдалося все побачити. Буде привід приїхати вдруге.
Це щодо міста. Описувати усі наші „Вау!!!” (саме такими вигуками ми щоразу супроводжували новий етап екскурсії) від музеїв, церков, будівель, Високого замку не збираюся, адже це буде вже не відгук, а багатосторінкова розповідь.

Особливості спілкування…
Не знаю як інші, а я спершу відчула себе у Львові як за кордоном. Дуже разюча відмінність між нашими містами (Миколаєвом і Львовом). Звичайно так має бути, у кожному куточку України повинна бути якась родзинка: особлива і неповторна.
З мовою виникли труднощі. Не секрет, що на півдні України 90% розмовляє російською. Українською користуються на офіційних зустрічах, у кращому випадку у школах на уроках та у вузах. Міркуємо також російською. Нічого не поробиш – середовище змушує. Тому у Львові, навіть ті, хто вільно володіє рідною українською мовою змушені були подумки перекладати. Побоювання, що за наші русизми та „е…ну…як це сказать по украински…” нас будуть сприймати якось вороже не виправдалися. Нас ніхто не закидав камінням, більш того, львів'яни охоче показували дорогу і радісно вітали з Різдвом.
Після повернення, поки що розмовляю виключно українською, сподіваюсь мене вистачить надовго.

Різдво…
Висловлю думку Півдня – ми відкрили для себе нове свято. У нас також збираються родиною, також ходять до церкви, але це все ж таки інше.
У Львові, подивившись на те, чим для місцевих є Різдво, яку роль воно відіграє у їхньому житті, ми зрозуміли, українська духовність ще не загинула.

Зараз я дуже щаслива, що розмовляю пошепки і у мене болить горло. Зірвала голос співаючи колядки. Зазвичай кажуть, що мені на вухо ведмідь наступив, а тут прорвало!!!
На Святій Вечері в Українському Католицькому Університеті (УКУ) харків'яни гуртом заспівали „Радуйся”, а ми, миколаївці, сиділи похмурі, бо не знали колядок. Та завдяки пану Мирославу Мариновичу (віце-ректору УКУ), який був господарем нашого зібрання, та коляднику, що отримали від організаторів у подарунок, ситуація швидко змінилася. Ми так захопилися співом, що не встигли скуштувати 12 страв. Це як раз той випадок, коли говорять, що духовна їжа здатна нагодувати більше ніж земна.

На вертепи витратили сотні фотокадрів. Одна і та сама історія про народження Ісуса кожною групою молодих людей подавалася якось особливо. І хоча за 2 дні ми переглянули її неодноразово, щось змушувало щоразу зупинятись біля дівчат і хлопців, що прославляли народження Сина Божого.

Схід і Захід, Північ і Південь: що нас єднає і що нас роз'єднує?
Так називався Круглий стіл, що проходив 8 січня 2006 року, у рамках акції „Різдво разом” в приміщенні УКУ.
Відповідаю на другу частину репліки – нас нічого не роз'єднує!
Брудна політика закинула у нашу свідомість якийсь пунктик, ту кляту карту з якимось незрозумілим розподілом, і цього пунктика чогось досі не можуть позбавитися українці.
Усі легко клюнули на цю бутафорію. Згадали весь курс історії України, науково обґрунтували наші відмінності, які начебто і надалі будуть заважати нормальному спілкуванню між регіонами.
Витрачати весь той позитив, що покликав написати цей відгук на політичних маніпуляторів не варто. Тому закриваю цю тему.
Ми всі: Львів і Донецьк, Івано-Франківськ і Харків, Луцьк і Миколаїв, їздимо один до одного в гості, відриваємося під рок-музику у „Ляльці”, співаємо колядки і плювати хотіли на всі NLP-ішні технології, що прагнуть перевірити на нас.

Акція „Різдво разом” також стала своєрідним пунктиком у моїй свідомості, якого, на щастя, я ніколи не позбудуся.

P.S.
Як би не хотілося уникнути клішованих фраз, але „Все було класно!” і „Щиро дякуємо за теплий прийом!”
…І ще одне. 6-го січня я приїхала до Львова як за кордон, а 9-го від’їжджала з нього як з батьківщини!!!”

































Bookmark and Share