Паркур – кайф вільного руху


Ці молоді люди сміливо та красиво перестрибують через паркани, з даху на дах, а замість того, аби спокійно пройти сходами, вони роблять такі запаморочливі трюки, що навіть у відчайдухів мимоволі виривається крик здивування, жаху та захоплення: "Оце так! Ну дають!".

Цього року до Івано-Франківська на фестиваль з’їхалися трейсери з 15 областей України. "Паркур – мистецтво швидко рухатися міськими вулицями та площами, незважаючи на жодні перешкоди, – розповідає один з ініціаторів проведення "Trace diyZ" Еос з Івано-Франківська, – зародилося порівняно недавно: у 1987 році в маленькому французькому містечку Лісс, що біля Парижу. У перекладі з французької "le parcour" означає "смуга перешкод. Засновниками паркуру є Девід Белль та Себастіян Фука, для яких з дитинства улюбленим заняття були стрибки через паркани та лазіння по деревах.

Людей, що займаються паркуром, називають трейсерами (traceur – той, що прокладає шлях, франц.). Рух без перешкод уже давно з продовження захоплюючої дитячої гри став і спортом, і мистецтвом, і великою філософією життя, в якому (що дуже актуально на сьогоднішній день – авт.) немає місця ані алкоголю, ані наркотикам. "Ну де ви бачили, щоб хтось п’яний чи обкурений швидко орієнтувався на гамірній вулиці, де їздить безліч транспорту, та вправно перестрибував через кількаметрові паркани, – сміються одеські трейсери. – Тому, тим, кому подобається "трава" чи та "бухло", не місце в команді, бо самогубців нам не потрібно", – додають згодом вже цілком серйозно.

"Ми ловимо кайф у свободі, – каже Денис з Харкова. – Спочатку, коли новачок тільки починає займатися паркуром, здається, що це дуже тяжко. Адже, щоб показати клас, потрібні довгі й часом виснажливі тренування на розвиток пластики, чіткості та точності рухів, вміння блискавично орієнтуватися в будь-якому середовищі. Іншою перешкодою для початкуючого трейсера є страх висоти, болю під час падіння, потрапити під машину та й взагалі страх смерті. Хоча про останнє ми взагалі ніколи не говоримо. Про всяк випадок.

Та згодом, коли ти навчився долати втому, керувати тілом та зливатися в одне ціле з тим середовищем, в якому тобі треба переміщуватися, організм автоматично налаштовується на перемогу і над моральними перепонами. Душа і дух поступово стають внутрішньо вільними. Ну хіба це не супер!".

Але свобода повинна бути розумною. Ніхто зі справжніх терйсерів-профі не буде ризикувати. "Якщо ти виконуєш будь-який трюк тільки для того, аби когось здивувати, то ризикуєш залишитися без голови, – говорить Еос. – Тому треба думати тільки про красивий рух та себе в ньому, а не дріб’язкове штукарство". Такі міркування хлопців схожі на філософію східних єдиноборств, зокрема японських самураїв, що, до речі, самі трейсери не заперечують.

У паркурі немає якихось особливих правил, що і як треба робити. Більшість трюків створюються під час спостереження та обговорення вражень, що, за словами учасників-трейсерів, дає їм можливість постійно відкривати щось нове. Тому під час подібних фестивалів та змагань немає ніякого суперництва. Усі відчуття й емоції повинні бути позитивними і спрямованими тільки на свободу. А коли думаєш, що хтось зробив те чи інше краще за тебе й намагаєшся його перевершити, свобода пропадає.

Незважаючи на те, що паркуром в Україні займається вже чимало підлітків та молодих людей, ставлення до тих, хто стрімголов мчиться вулицями міста, й досі залишається неоднозначним. Тому трейсери часто ризикують потрапити до міліції за злісне хуліганство та порушення правил вуличного руху. "Не дивно, що багато проти нашого руху, – кажуть учасники "Trace diyZ". – Це нормально, бо люди бояться того, чого не знають. Бояться, а, отже, намагаються захиститися". Щоб якось вирішити це питання, любителі руху без перешкод тренуються у парках, скверах, дитячих площадках, на площах, де до них, особливо у великих містах, вже звикли.













Bookmark and Share