«Прощолкані» шлюби


Обов`язковий «контрольний пункт» київського весілля — площа перед Маріїнським палацом, а головний розпорядник тут — фотограф. Маріїнський (він же Міський, він же Центральний, бо в топографії цієї зеленої зони сам чорт ногу зломить) парк — просто оаза в серці столиці. Головна його прикраса — палац, хай навіть дуже облуплений при ближчому розгляданні, але ж — колись імператорський, а тепер — президентський. Поруч з оглядового майданчика відкривається чудовий вид на Дніпро й лівий берег. Чимало киян приходять сюди на вихідні порелаксувати, а коли вихідних аж чотири, а надворі — літо, це місце стає плацдармом для численних молодят, одружених якусь годину тому. Відвідання площі перед Маріїнкою — один із «обов`язкових пунктів» весільної програми — після Кия, Щека та Хорива з їхньою сестрою Либіддю в човні. Минулих вихідних молоді кияни одружувалися особливо активно. Адже гуляти можна не лише суботу-неділю, а ще дві доби.


На «хлібному» місці «отаборився» сивий музикант — створює романтичний настрій грою почергово на саксофоні й флейті. На невеликому клаптику площі розташувалися одразу чотири білих лімузини різного типажу й віку, плюс кілька мікроавтобусів — у них приїхали гості, які в довжелезні машинерії з надписами «Свадьба», «Руслана та Микола», Just Married тощо замість «даішних» номерів, не влізли. Авто порожні — пасажири блукають довкола й фотографуються.

Якщо ви ще не знаєте або вже забули, повідомляємо: найважливіша людина на сучасному весіллі — це фотограф. Принаймні саме таке враження склалося у журналістів «УМ», які минулої суботи половину дня провели поруч із Марїїнським.

Ось ідуть двоє бідолах: вона — у розкішній сукні, він — у темному костюмі. Наречені. Сердешні «нарізають» площею вже третє коло — спершу жорстокий дядько з фотокамерою повів їх до воріт палацового дворика, потім — під дерева, потім ставив на клумби й змушував цілуватися поруч із музикантом. Усе — заради красивого весільного фотоальбому, переглядаючи який, подружжя й через двадцять років згадуватиме, яким же класним був у їхньому спільному житті цей день.

Але наразі на щасливих ці двоє зовсім не схожі. Змучена молода, здається, зараз зомліє. На сувору вимогу фотографа «усміхатися й закохано дивитися в очі» своїй другій половинці парочка вичавлює криві посмішки й береться за руки. Слідом ледве повзуть на височенних тонюсіньких підборах дружки з кислими обличчями. Неподалік — «кружляють» у примусовому весільному танку інші молодята, які виглядають так, ніби вже щонайменше з десяток років промучилися в шлюбі. Навколо водять «хоровод» рідні й гості — історія з підборами й вимученими посмішками повторюється. І з наступною парою теж, і ще з наступною... Фотографи задоволені: головне — є «картинка». Ми, релаксуючи на лавці з пивом і морозивом, дивимося на ці муки вже другу годину поспіль і жахаємося. Навіщо весілля, якщо це така важка робота?

В «епіцентрі» з`являються троє вкрай розлючених жіночок в оранжевих накидках із надписами «ШЕУ Печерського району» й віниками в руках. Один із них (віників) от-от може пройтися просто по лискучому капоту лімузина — весільні «фури» загородили проїзд трактору з причепом. Він, як і «оранжеві» жінки, належить комунальній службі. Лімузини «розступаються» — трактор гуркоче поміж постановочних сцен і займає найпочесніше місце на плацу.

На зміну попереднім приїздять нові молодята. Лімузини — явно не єдина стаття доходів фірм із прокату весільних авто: ось приїхала колись популярна у весільних кортежів «Волга» (судячи з «сільського» вигляду наречених та їхніх «бояр», на щось довше їм не вистачило, але свята й Маріїнки теж хочеться). Згодом підкотив рожевий «Кадилак»-кабріолет, за ним — щось яскраво-малинове й дуже оригінальне антикварного типу — на схожій машині їздили знамениті Бонні і Клайд. До речі, з цього веселого авто з «номером» «Брухтії» вийшло чи не єдине справді дуже щасливого вигляду подружжя. Жодні примхи «людини з фотоапаратом» не змусили радісного й закоханого нареченого спохмурніти, і він — у світлому костюмі й крислатому капелюсі — по-хлоп`ячому бігав навколо своєї повненької красуні-нареченої, носив її на руках, цілував у ніжку з оголеними (ох уже ці фотографи!) мереживними резинками панчіх... Гм. Може, весілля — це не така вже й погана штука?

Жіночки-прибиральниці із «ШЕУ» з цим явно не згодні, бо дуже вже лаються: «Накидають тут окурків, а нам їх руками вигрібати!». Добре, хоч «підлогу» мити не треба. Бо онде приїхали наступні наречені — перші, хто здогадався привезти із собою шампанське. Поставивши пляшки на сонці, пішли... у дворик Маріїнки. Фотографуватися, звісно — чи то «по блату» ворота відчинили, чи то за добру винагороду... «Давайтє наконєц бахнєм!» — змолилися дружки до фотографа, який наказав молодятам ще «прощьолкать панораму». Змилостившись, «головна людина» дозволяє відкрити шампанське: «Тільки щоб піни побільше!». Цікаво, як її може бути не «побільше», якщо пляшки вже аж розпечені? Але «дружби» слухняно трусять ігристе, аби пінилося. «Вам што, нєзнакомо ето двіженіє?» — жартує молодий. Примхи долі: коли не треба, шампанське завжди вистрілює пінним потоком, а тут — трусили-трусили, і тільки жалюгідна цівка. Плюс пластикові стаканчики.

Але й це вже щастя. На яке з такою заздрістю дивляться інші жертви весільної «картинки» — їх фотограф «виставив» на підніжку ліхтаря, з якої в молодої постійно сковзують підбори. «Ну що ти така кисла?! Уяви, що позаду — купа голих чоловіків!» — намагається розвеселити наречену «мучитель». Звісно, молодому така постановка питання зовсім не до вподоби, тому кадр усе одно зіпсовано. А «по плану» ще ж іти під дерева й «на панораму»...

Весілля — це жахливо, думаємо ми. Але згадуємо щасливих Брухтіїв і мимоволі усміхаємося. Як це все-таки класно — весілля! Особливо для фотографів, адже такий обов`язковий нині сеанс «важить» у середньому 300 доларів весільного бюджету...

Леся ВОЛОШКА “УМ”

Bookmark and Share