Мирослава Антонович, докторантка, доцент НаУКМА


Місяць в Оксфорді – це подія, яка не може не викликати емоцій, роздумів, ідей, планів та проектів. Особливо приємно було відвідати Оксфорд після Помаранчевої революції, коли Україна вже не асоціюється лише з Чорнобилем і корупцією. Насамперед, ЕМОЦІЇ. Невеличке місто (130 тис.), понад 30 тис. з яких студенти Оксфордського університету та Бруклінського університету в Оксфорді. Місто туристів, яких тут більше, аніж оксфордців. Тут навіть є “бездомні туристи”. Випадково почула розмову двох бездомних, які сиділи на лавочці і мило спілкувались: Are you an Oxforder or a visitor? – A visitor. Приїхавши в Оксфорд, туристи також змінюються. Це дуже старе і мудре університетське місто, своєю величавістю і мудрістю, багатовіковою красою впливає на всіх. Традиції, які спочатку навіть трохи дратують, потім починаєш сприймати як надзвичайно логічні. З ними значно легше жити, вони перевірені і відшліфовані віками.

ОКСФОРДСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ – найдревніший у світі – залишається найзагадковішим і найнезалежнішим протягом майже десяти століть. Його близько сорока коледжів (в середньому по 400 студентів) – кожен з яких є університетом в університеті – ще декілька десятків років тому взагалі не мали якогось центрального бюрократичного органу – адміністрації університету. Не було навіть будинку адміністрації. Зараз бюрократія розростається, але коледжі і далі відстоюють свою незалежність. Віддавши університетові частину повноважень, коледжі не хочуть віддати головного – фінансування, набору, tutorials. У цій незалежності коледжів в Оксфорді його основна відмінність від Кембріджу. Коледжі різні за розмірами, за кількітю студентів бакалаврату і магістеріуму, за кількістю професорів. Професори тут в найкращому варіанті є і працівниками коледжу (fellows), і водночас працівниками університету (postholders). Серед працівників коледжу, таким чином, по 1–3 професори з різних галузей. Так, у Queen’s College, де я була academic visitor, всього два професори права, а факультет права в цілому в рамках університету – це десь до 60 професорів. Однак факультет права в цілому збирається вкрай рідко, частіше збираються кафедри (chairs). Кафедра міжнародного права дуже потужна в Оксфорді, очолювана Chichele Professor (іменним професором) Воном Лоу (Vaughan Lowe), наступником всесвітньо відомого міжнародника Яна Браунлі. Я мала честь зустрітись і з проф. Лоу, і з іншими професорами міжнародного права – С. Телмоном, Д. Саруші, Д. Аканде, Е. Шакнов. Розмови з оксфордськими професорами викликали багато ідей, зокрема, хотілося б організувати в нас на факультеті маґістерську програму з міжнародного захисту прав людини, літню школу з цього аспекту і багато іншого.

НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЦЕС на перший погляд дуже складний. Лекції тут читаються в рамках університету для студентів всіх коледжів, а це досить велика кількість, часом до 200 студентів на лекції. Відвідуванням лекцій студентами професори тут, як і в нас, часто не задоволені. Найважливішими як викладачі, так і студенти вважають індивідуальні заняття (tutorials) раз на тиждень по 2–4 студенти в одного професора. Tutorials відбуваються в офісах викладачів, і без офісу уявити собі професора просто неможливо, адже як можна без професорської бібліотеки працювати зі студентами. Іменні професори мають і секретаря, який допомагає їм в роботі. Головна цінність Оксфорду – це і студенти (зрозуміло, що всі студенти, які вступають до Оксфордського університету, мають за три рівні тестів у школі тільки найвищі бали і пройшли співбесіду в коледжі, до якого вони вступають), і професори, які вчать майбутніх Нобелівських лауреатів (серед оксфордських випускників 47 Нобелівських лауреатів). Поки такі умови (професорські офіси з власними бібліотеками) не будуть створені для професорів в українських університетах, ми не вийдемо на рівень провідних університетів світу навіть при наймудріших і найпрацьовитіших дітях.


Оксфорд, без сумніву, має потужний веб-сервер і дає доступ до найкращих правових баз даних: QuickLaw, Lexis, HeinOnline тощо. Отримати паролі до цих баз даних для наших професорів та студентів вкрай необхідно.

SENIOR COMMON ROOM – це словосполучення було для мене єдиним незрозумілим у запрошенні на стажування до Оксфорду. Відразу по приїзді мені вручили ключ і провели до старовинної зали, де є найсвіжіша преса, кава і чай у будь-який час. Тут збираються професори після спільного щоденного обіду у великій залі (всі професори і студенти обідають у мантіях, починають і закінчують обід молитвою) і за кавою ведуть розмови про академічне життя, події в університеті та світі, професійні розмови і розмови взагалі про все. Під час такого спілкування народжуються ідеї і виявляється отой корпоративний дух, про який ми так багато говоримо в нашій академії. Для створення такої корпорації окрім бажання потрібно створити належні умови. За місяць мого перебування в Оксфорді окрім щоденних звичайних обідів були обіди на честь всесвітньо відомого психіатра Олівера Сакса, який отримав почесний ступінь доктора Оксфордського університету в 2005 році разом з сімома іншими відомими науковцями, чиї імена будуть вписані в книгу почесних докторів; прощальний обід на честь професора хімії, який отримав кафедру в Единбурзькому університеті; обід на честь виходу на пенсію шеф-кухара їдальні академії (його меню я можу показати, якщо хтось зацікавиться).

Керівник коледжу (у Queen’s це provost), всі професори, студенти, співробітники, портьє (porter), дворецький (butler), шеф-кухар і всі кухарі – це все одна велика родина, яка робить Queen’s тим, чим він є. І так у всіх 40 коледжах Оксфорду, які всі разом і є Оксфордським університетом. Більшість професорів їздять до коледжу на велосипедах, оскільки при частих заторах на дорогах і відсутності місць для паркування це значно спрощує життя. Студенти живуть в самому коледжі, тут на травичці у двориках коледжу грають у крокет, співають в церковному хорі (кожен коледж має свою церкву (chapel) і почуваються вдома, що допомагає переносити великі навантаження.

Попри все це в Queen’s йшли іспити. Студенти писали іспитові роботи (усі іспити тут письмові), а викладачі їх перевіряли. На іспит студенти ходять у мантіях з квіткою у верхній петлиці, колір якої залежить від того, чи це перший іспит, чи останній, чи проміжний. Перевірка іспитових робіт – дуже тривалий процес, більше місяця. Після перевірки робіт йде обговорення результатів, і якщо бал за іспит більш як на 3 бали відрізняється від середнього балу за іспити студента, має місце процес подвійної перевірки.


КУЛЬТУРА – ця тема, як не дивно, для мене найболючіша. Саме за рівнем культури ми найбільше відстаємо від Оксфорду, як і в цілому Україна відстає від Великої Британії. Я майже не бачила людей, які палять, ніде не бачила жодного недопалку, довкола чула тільки Sorry та Thank you, бачила тільки усміхнені обличчя, справжні, не фальшиві усмішки, а тому у відповідь природно хотілось усміхатись. Як тільки переступила поріг літака “Українських авіаліній”, відчулась разюча відмінність. На щастя, перед посадкою в літак зустріла студентку “Києво-Могилянської академії”, еколога, яка поверталась з конференції з Оксфорду, яка також була дуже щасливою, і поруч сиділи два англійці, які хоч і насторожено почувались, вперше їдучи до невідомої України, проте залишались безпечними і щасливими (і це після терористичних актів 7 липня). Істина дуже проста – якщо ми хочемо бути європейцями, ми повинні почуватись безпечно і щасливо.

І насамкінець. Кожен день в Оксфорді я починала з того, що відкривала веб-сторінку bo.net.ua і довідувалась, що нового в Могилянці. Great job, guys!

www.bo.net.ua

Bookmark and Share