УКРАЇНА: «Гурби-Антонівці 2008» оголошують мобілізацію


Розпочинається кампанія зголошення на Всеукраїнську теренову гру «Гурби-Антонівці 2008». Термін зголошення - до 20 квітня. Положення про гру, Умови участі, Анкету та Заяву учасника можна отримати - http://www.ukrnationalism.org.ua/get/book.cgi?n=146"

Учасники з м. Києва, Київської, Сумської, Волинської, Івано-Франківської, Чернігівської, Одеської, Житомирської, Херсонської, Кіровоградської, Вінницької, Чернівецької, Луганської зголошуються за адресою mnk_kyiv@ua.fm.
Учасники з Харківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської, Закарпатської, Черкаської, Запорізької, Дніпропетровської, Донецької, Миколаївської, Полтавської, Хмельницької областей та АР Крим зголошуються за адресою mnk_kharkiv@ua.fm.
Затвердження учасників теренової гри здійснює оргкомітет. Підтвердження участі здійснюється за адресою mnk@ua.fm. та тел. (044) 234-70-20.

Історична довідка
“Антонівці – Гурби”

Кому довелося побувати в лісовій місцевості між селами Антонівці, що на Тернопільщині, та Майдан Рівненської області, звернув увагу, що земля тут вкрита воронками від снарядів і бомб. Цього року минає 64 роки з часу найбільшого бою Української Повстанської Армії з військами НКВД. Для багатьох українців події понад 60-річної давнини залишаються невідомою сторінкою в історії. Дотепер існує нагальна потреба ліквідувати чергову „білу пляму” в нашій героїчній минувшині.
21-25 квітня 1944 року в урочищі Гурби, на межі сучасних Тернопільської та Рівненської областей в запеклій битві зійшлися відділи південної групи УПА-Північ “Богун” під командуванням командира Петра Олійника - “Енея” та з’єднання “Холодний Яр” УПА-Південь, очолюване командиром Миколою Свистуном - “Ясенем” (5 тисяч вояків, 2 гарматні батареї та кілька мінометних ланок) з внутрішніми військами НКВД та частинами Червоної Армії загальною чисельністю близько 35 тисяч, яких підтримувала авіація, танкові частини та навіть бронепоїзд. Більшовики планували витіснити великі з’єднання УПА, що знаходилися в цьому районі, в болота, що оточують урочище Гурби, і знищити. Крім того, перед загрозою мобілізації у Червону Армію (а це загрожувало для жителя Західної України смертю в першому ж бою, бо новобранців кидали в наступ неозброєними і ненавченими – своєрідні спокута совєтському молохові за проживання під німецькою окупацією) кілька тисяч цивільних чоловіків в кінці березня – на початку квітня пішли в ліс під захист УПА, плануючи також влитися в ряди повстанців.
З початку квітня червоні частини почали оточувати район операції, поступово концентруючи сили на певних напрямках. 21 квітня розпочався наступ. Удари наносилися з півночі, сходу та півдня. 24-25 квітня розгорнулися найбільш запеклі бої.
Проявивши великий героїзм, знищивши понад 900 більшовиків і десь стільки ж поранивши, підбивши 5 танків, загони УПА прорвали вороже кільце на заході, в районі с. Буща та вийшли з оточення (власні втрати – 150 убитих та 60 поранених, більше 100 полонених; загинуло ще кілька сот цивільних, які були мобілізовані в УПА, але з яких ще не було сформовано бойових частин). У бою біля Гурб відзначилася повстанська ударна група, що складалася з вихідців із Чернігівської та Сумської областей.
Це був найбільший бій в історії УПА. Тому Молодіжний Націоналістичний Конгрес вирішив відзначити його найбільшою за всю історію молодіжного руху в Україні тереновою грою „Гурби-Антонівці”.
Цей захід, що вже став традиційним, проводиться з 2003 року і присвячений історичним подіям, які відбувалися на зазначеному терені у 1943-44 роках. Серед цих подій – діяльність Штабу „УПА-Південь”, проведення Конференції Поневолених Народів та найбільший бій загонів УПА. На місці боїв залишилося багато загиблих повстанців, яких поховали місцеві жителі.
Метою теренової гри „Гурби-Антонівці” є виховання у дітей, юнацтва та молоді, національної свідомості, історичної пам’яті, громадянської позиції, патріотизму, готовності захищати Батьківщину шляхом опанування духовної спадщини визвольної боротьби ОУН-УПА та налагодження міжрегіональної співпраці між молоддю різних областей України. Силами організаторів будуть сформовані два курені з числа учнівської, студентської молоді, активістів громадських організацій загальною. Між цими куренями відбудеться теренова гра, яка є найбільшим молодіжним щорічним заходом такого типу за всю історію молодіжного руху України.
Крім того планується вшанування пам’яті загиблих повстанців, загиблих у квітні 1944 р., впорядкуванням повстанських могил довкола каплиці, спорудженої на місці бойових дій.
Фотоальбом попередніх теренових ігор - http://www.ukrnationalism.org.ua/album/?s=23"

Інформцентр МНК


Гурби. Погляд упередженого

У теренову гру «Гурби-Антонівці» грали понад півтори тисячі молодих людей по всій Україні, а чули про неї сотні тисяч. Достатньо відомо про історичні події, які відбувались на місці теренової гри та яким гра присвячена. Але щороку молоді патріоти приїжджають до підніжжя Кременецьких гір творити нову історію – історію гри «Гурби-Антонівці». Гра та її ідея вже стали настільки популярними, що в «Гурб» з’явились різні копії. Однак, як відомо, копія ніколи не набуде якості оригіналу.
В тій чи іншій ролі мені вдалось взяти участь у всіх п’яти іграх, починаючи від першої у 2003 році. Спробую коротко описати самі ігри та їх особливості. Мені не довелось бути свідком усіх «бойових» дій – це просто неможливо, тому про більшість буду писати з розповідей очевидців і такі описи можуть мати неточності, які мені, сподіваюсь, пробачать їх учасники.

2003
Ідея провести масову теренову гру у лісі площею понад двадцять кв. км. вражала вже сама по собі. До того «теренівки» різними патріотичними організаціями проводились на досить обмежених територіях та у нетривалих часових межах. А совєтські «зарниці» – їх ще добре пам’ятає середнє покоління – мали зовсім інший зміст та достатньо відмінну форму.
Перша гра зібрала майже півтори сотні юнаків – вони були поділені на сотні «Волинь» і «Лисоня». Назви з’явились через «базові» регіони для кожної з команд, Лисоня – славетна гора у Тернопільській області. Відповідно суддями були обрані територіальні обмеження – на півночі мали базуватись «волиняки», на півдні – «лисонівці».
Сотня «Волинь» розташувалась на пагорбах серед північних боліт майже на кутовій межі терену. Прапор та штабний намет опинились посеред болота. За наступний день навколо них виросла ціла фортеця – зі стінами заввишки понад два метри. Зі стін стирчали гострі кільки – цілком у дусі Середньовіччя. Єдиний вхід - лаз під однією зі стін був настільки вузьким, що скориставшись ним я довго чистив одяг.
Сотня «Лисоня» таборувалась серед густого молодого лісу теж на крайній межі терену – тільки південній. Саме «лисонівці» 2003 року першими спробували зіграти у «партизанку» - розрахунок був на прихованість та стійки, які мали завчасно попередити про наближення суперника. Тоді ж «Лисоня» вперше застосувала засоби зв’язку (мобільні телефони у лісі почали ледь працювати лише торік) – це був совєтський військовий дротовий телефон та такі ж рації. Був навіть свій радист. Крім того прапор сотні був замінований, а додатковим захистом служили кілька рівнів розтяжок навколо нього.
Бойові дії розпочались рано вранці біля табору сотні «Волинь». Розвідка «Лисоні» у кількості десятка осіб атакувала табір суперників. Розрахунок – на несподіванку та неготовність. Саме після цієї атаки «волиняки» обнесли прапор частоколом. Атака провалилась через явно замалу кількість нападників. До честі розвідки «лисонівців» - вони вирушили одразу після початку гри вночі та швидко знайшли супротивників. У наступні роки нічні маневри та бойові дії стануть звичайною справою.
Розвідка «Волині», яку я очолював, вирушила лише вранці, ще до атаки «лисоніців». Ми досить швидко знайшли табір суперників – їхні намагання замаскуватись звело нанівець розпалене багаття, дим якого ми й помітили. Несвідомо повторюючи дії розвідки «Лисоні», розділились на дві групи та готували несподівану атаку на табір. Наші плани зруйнував випадок – одну з наших груп помітили передчасно та атакували. До речі, саме випадок вирішував долю й останніх двох ігор.
Того ж дня вдалим маневром «Волині» вдалось обійти стійки суперників та атакувати їх табір. Закладена на прапорі міна зробила свою справу – «лисонівцям» вдалося відбити знамено. Але під час бою майже всі гравці команди загинули – далі за «Лисоню» продовжили грати лише пару десятків людей. Однак і ця жменька бійців не відсиджувалась – наступного дня вони ще раз невдало атакували «Волинь». «Волинякам» вдалося знайти перенесений табір «Лисоні» та захопити його, логічно виборовши абсолютну перемогу.

2004
Чисельність команд, сформованих за регіональним принципом (Волинь проти Галичини) сягнула 350 чоловік.
Команди не стали використовувати якісь новинки у своїй тактиці. Обидва табори були розташовані у помітних місцях, ставка робилась на масовані атаки та захист. Суперники досить швидко знайшли один одного, але ініціативу перехопив курінь «Волинь» - вони двічі атакували табір «Лисоні», з другої спроби таки захопивши прапор «лисонівців».
«Лисоня» відразу невдало контратакувала. Однак, курінь зумів перегрупуватись та знайти у собі сили атакувати табір «Волині». Близька ста двадцяти «лисонівців» за 30 хвилин до кінця гри напали на табір «Волині», який захищали дев’яносто чоловік. Попри в’язке болото та створені «волиняками» завали з колод на підходах до табору «лисонівці» клином змогли прорвати оборону та відбити свій прапор. Однак, на останніх хвилинах гри їм не вдалося захопити прапор «волиняк» - судді визначили нічию. Цей бій увійшов в історію гри як найбільш видовищний та один з наймасовіших.

2005
Завдяки нововведенням куреня, який очолював Олег Медуниця, стратегія і тактика гри пережили кардинальний переворот. Перед грою сили були нерівними – «Південь» на чолі з Віталієм Бенчаком вдвічі переважав «Північ» Олега Медуниці. Проте курінь «Північ» вперше комплексно зіграв за партизанською тактикою – табір був глибоко захований у молодому лісі, про його розташування знав тільки курінний. Охорона табору складалась лише з десяти чоловік, які всю гру спілкувались лише пошепки. До того ж сліди до табору були ретельно заметені.
Решта куреню розділилась на три частини, дві з яких постійно маневрували, а одна була фальшивим табором. Координація їх дій відбувалась через портативні радіостанції, які вперше були масово використані на «Гурбах».
Курінь «Південь» зіграв за старою тактикою масової війни – табір особливо не ховався. Підвела «південних» провалена розвідка та … погана дисципліна, через яку курінь не міг добре маневрувати. «Північні» одразу втратили свій фальштабір – він був нанівець розгромлений ударною сотнею «південних». Проте в цей же час вдалося провести дві вдалі атаки на табір «Півдня», перша з яких була визначальною – «Південь» втратив свій прапор. До кінця гри вояки «Півдня» так і не змогли знайти табір «Півночі». Гра закінчилась впевненою перемогою тактики партизанки над тактикою масової війни.

2006
У грі взяли участь близька п’ятиста учасників, розподілених приблизно порівну між куренями «Жовтих» та «Червоних». Обидва курені обрали партизанську тактику.
«Червоні», яких очолював я, мали у своєму складі кілька дрібних груп розвідки, ударний спецназ чисельністю у тридцять чоловік, групу «Центр» (бл. вісімдесяти бійців), три фальштабори – чисельністю два по п’ятнадцять, і один – близько тридцяти п’яти чоловік. Крім того існував рій захисту свого табору – десять чоловік, заховані з прапором у глибокому «тилу» суперника. «Червоні» не мали свого базового табору – лише три фальштабори та захований табір із прапором. Два основні підрозділи «Спецназ» та «Центр» постійно маневрували, багато маневрів проводились вночі.
«Жовті», табір яких ховався всього у кількохстах метрах від табору «червоних», мали ще цікавішу стратегію. Основні ударні сили жовтих були розподілені на дві рівні групи близько сімдесяти-вісімдесяти гравців у кожній. Ці групи поперемінно змінювались у атаці-захисті та мали базовий табір для відпочинку гравців. Цей табір розташовувався всього у ста метрах від «жовтого» прапору – з метою відволікати увагу від основної мети та бути напоготові захистити прапор. Крім того, курінь мав розвідку (двадцять чоловік), групу захисту прапору та один фальштабір.
Бойові дії розпочались з розгрому одного з фальштаборів «червоних» сотнею атаки «жовтих». За кілька годин ця сотня потрапила у засідку «Центру» та «Спецназу» «червоних» - «жовті» провели невдалу атаку «Центру» знизу вгору. «Центр» скоординовано зі «Спецназом» перейшов у контрнаступ – «специ» били несподівано зі спини. Не на руку «жовтим» зіграло їх розташування – внизу на вузькій дорозі між двох пагорбів.
Перед цим зранку «Спецназ» «червоних» розгромив розвідку «жовтих» у несподіваному зустрічному бою.
Після двох вдалих тактичних дій «червоні» мали перевагу за очками, однак долю гри вирішила провалена розвідка та … його величність випадок. Об’єднаний курінь «жовтих» наштовхнувся на табір «червоних» - десятка захисників мужньо трималась кілька хвилин. Крім того дії розвідників «червоних» виявились вкрай невдалими – прапор суперника не був знайдений.
Після втрати прапору «червоні» провели перегрупування, зібравши всіх дієздатних гравців в одне з’єднання чисельністю близько ста п’ятдесяти чоловік. Решта відправилась в один з фальштаборів. Вночі цей табір був розгромлений сотнею атаки «жовтих».
Маневруючи в останні дванадцять годин гри, ударне з’єднання «червоних» було близьким до мети. Однак, в цей момент гра була зупинена суддями через чисельні порушення правил.

2007
Курені були не такими чисельними, як рік перед тим. І «жовті», і «червоні» заховали свої прапори окремо від більших підрозділів. «Жовті» мали «Сотню» (близько п’ятдесяти чоловік) та «Спецназ» (двадцять гравців). Крім того, діяли десять розвідників, існували два фальштабори і рій охорони прапору.
«Червоні» обрали нову тактику: курінь був розподілений на три чоти по тридцять чоловік, які мали свої визначені квадрати для розвідки та бойових дій. Окремо був захований прапор із охороною у десяток гравців.
Гра розпочалась із засідки – чота «червоних» потрапила у лещата «Спецназу» та «Сотні» «жовтих» і була розбита. Проте груба помилка «жовтих» із розташуванням табору – група, яка ставила табір, відхилилась на пару сотень метрів, виставивши прапор біля бокової дороги – дозволила «червоним» швидко його захопити. Крім цього, погана координація дій між табором та основними силами не дозволила «жовтим» вчасно захистити свій прапор.
Після того «червоні» з’єднались та перейшли до охорони власного табору. «Жовті» так само перегрупувались в ударний підрозділ та розвідку, увесь час продовжуючи шукати суперників. Під час таких пошуків відбулось два бої: спочатку «червоні» невеликими силами безуспішно атакували дислокацію основних сил «жовтих», а потім обидва курені зіштовхнулись у відкритому бою – майже сто на сто. Після тривалої сутички перемогли «жовті», яким, однак, до кінця гри не вдалось знайти табір суперника та обидва прапори.

Особливості підготовки
За п’ять років гри постійні учасники випрацювали свої методики підготовки до «військових дій». Зокрема, курінний та його штаб заздалегідь обирають стратегію, тактику та структуру куреню, призначають керівників підрозділів. Під конкретну тактику формується речовий та харчовий виряди учасників, закуповуються необхідні речі.
Суттєвих змін зазнала й підготовка табору – від будівництва цілих фортець до повного маскування наметів серед молодого лісу за допомогою зрізаних гілок та маскувальних сіток. Як оборонні засоби широко використовуються різноманітні затримуючі розтяжки, як попереджувальні – сигнальні розтяжки. У відкритих боях часто – петарди, вибухові пакети. Розвідка може використовувати свої системи позначень та повідомлень. Зв’язок забезпечується різноманітними портативними радіостанціями, використання яких стало масовим. Поява в Кременецьких лісах мобільного зв’язку лише додасть в різноманітності та динамці гри. З кожним роком вдосконалюються й засоби орієнтування на місцевості – від простих кілометрових карт на початку до супутникових фотознімків і GPS зараз.

Дух
Але важливішим за будь-яку тактичну та матеріальну підготовку є дух гри та дух команди. Саме дух команди виявився визначальним у переломі гри куренем «Лисоня» у 2004 році, у безапеляційному програші куреню «Південь» у 2005-му та у незламному бажанні грати до останньої хвилини команд, які програвали в останні два роки.
Не хотілось би писати надто пафосні речі, але саме моральна складова є найважливішою у цій грі. «Гурби-Антонівці» - це не просто вшанування пам’яті полеглих упівців та неординарний польовий вишкіл, це передусім боротьба духу з тілом, боротьба волі з втомою, панікою та зневірою.
Мені важко щось сказати про людей, які їдуть заради бренду та відпочинку – зазвичай таких з гри викидає простий дощ, нічні травневі заморозки та тривала відсутність гарячої їжі й води. Дехто їде лишень заради того, щоб показати себе – такі люди зрештою йдуть на брутальні порушення правил аби не визнавати власної слабкості чи неспроможності. І лише сильні знають, що «Гурби» - це передусім побратимство духу та друзів. Насправді зовсім не важливо чи програєш ти цього року чи переможеш, важливо, щоб ти вкотре здолав себе та довів свою чесність і честь.
Для мене і багатьох людей «Гурби» - знакова подія у житті. Саме на перших Гурбах я дізнався про майбутнє народження свого старшого сина, саме на Гурбах люди знаходили свою майбутню половинку або, без перебільшення, сенс свого існування. «Гурби» закохують у себе, і ти, попри все, їдеш грати знов і знов. До зустрічі на «Гурбах», друзі!

Андрій Клименко,
керівник розвідки куреню «Волинь» у 2003-2004 роках,
голова Ради вищих спостерігачів у 2005-му,
курінний куренів «Червоні» та «Жовті» у 2006-2007 роках.










































































Bookmark and Share