Пробудження студентства


Пусті слова про "право бідних"!..
Держава дбає не про нас.
Нас мали за рабів негідних...
Доволі кривди і образ!
Ежен Потьє "Інтернаціонал"
Переклад Миколи Вороного



Я свідомо не поставив у назві цієї статті ні лапок, ані знаку питання. Це тому, що вчора, в четвер 7 вересня таке дійсно сталось. Уперше за багато років студенти нашого університету виступили не як агітатори тієї чи іншої парламентської партії, не як масовка на чийомусь мітингу, а як цілком самостійний, об'єднаний спільною метою захисту своїх прав колектив.
Опишу коротко ту послідовність подій, яка безпосередньо передувала виступові.
Протягом двох попередніх днів мешканцям гуртожитку №8 було роздано рахунки за збитки, буцімто завдані ними студмістечку. З людини стягувалось від 3 до 180 гривень. Вимогу було підкріплено погрозою виселення, якщо протягом доби не буде заплачено. Обгрунтовувалася претензія актом про матеріальну шкоду, за формальними ознаками й за словами представників адміністрації складеним відповідною комісією під час перевірки стану гуртожитку 12 липня цього року. Обурені студенти-фізики (переважна більшість населення "вісімки") почали вимагати пояснень. Щоби їх отримати, було вирішено запросити представників адміністрації на 14.00 до аудиторії №300 фізичного факультету. Туди також були запрошені від "Неофіційки" Soulsacrifice (а також Михайло Лебeдь, відомий як Міо, Іван Левківський - Vvano та я, Сергій Кутній, були присутні там як мешканці гуртожитку №8), від "Вечірніх вістей" Юрій Шеляженко та від громадської мережі "ОПОРА" Любов Єремічева.
Першим, хто потрапив під вогонь питань, поставлених руба, був заступник декана фізичного факультету з виховної роботи Олексій Володимирович Макаренко. Хочу відзначити, що з усіх представників університетського офіціозу він виявив найбільшу волю до співпраці зі студентами і всі його пропозиції відзначалися конкретністю та реалістичністю. Зрештою, він єдиний зі співробітників університету добровільно прийшов на згадану вище зустріч у призначений час. Він же й запропонував переадресувати питання, яких було чимало, дирекції студмістечка, адже він у схемах її діяльності, мовляв, не дуже розбирається. Тому збори вирішили провести біля входу до гуртожитку №8 о 16.00 зустріч студентів із представниками дирекції, явку яких О. В. Макаренко зобов'язавася забезпечити.
О четвертій на зустріч він прийшов разом із завідувачем "вісімки" Ю. М. Буйніцькою: заступники директора студмістечка С. В. Храпатий та С. О. Голеня з'явитись відмовились (скоро виявилось, що вони вирішили відсидітись у приміщенні дирекції студмістечка, на відстані сотні метрів від призначеного місця). Коли намагання вмовити студентів розійтися виявились марними, завідувач запропонувала піти гуртом до дирекції, щоб задати всі питання Храпатому. Хвилин за десять його знайшли на робочому місці. Словесний двобій, нав'язаний йому невдоволеними студентами, став вінцем подій дня. Усі задіяні особи та групи з максимальною чіткістю виявили в ньому свої позиції, до розбору яких я тепер перейду.
Позицію дирекції, як уже зазначалося, озвучив Храпатий (на фото). За чотири роки, що минули відтоді, як половина "вісімки" зазнала капітального ремонту (Храпатий чомусь весь час говорив про три роки), вона встигла втратити гламурний вигляд: з'явилися побиті двері, шибки з тріщинами, щезли динаміки пожежної сигналізації. В акті зафіксовано пошкодження коридорів, кухонь, сходів, тобто місць спільного користування десятків, якщо не сотень осіб. І нікого не спіймали на шкоді. Тому, оскільки винних немає, то було застосовано принцип колективної відповідальності: суму збитків, завданих на кожному поверсі, розподілили між усіма його мешканцями порівну. Ухиляючись від відповіді, вдаючи нерозуміння, перетворюючи діалог на фарс, Храпатий обстоював однак два принципи:
1) майно гуртожитку може бути лише поламане студентами, тобто не може вийти з ладу в жоден інший природний спосіб;
2) "Хтось же має платити!" (незалежно від особистої причетності до збитків).

Якби заснована на цих засадах політика проводилась дирекцією послідовно, то мешканці студмістечка не лише би власним коштом цілковито забезпечували функціонування гуртожитків, а ще й оплачували б існування дирекції, якій би залишилась єдина роль жандарма й цербера над нами. При цьому нас би ще й робили винними.
На питання, чи виселятимуть тих. хто не заплатить у найкоротший термін, Храпатий не відповів.
У студентському таборі можна виділити три головні фракції. Найчисленніша складається з тих, у кого обурення переважає над усвідомленням ситуації. Однак свої вимоги до дирекції такі студенти формулюють чітко: запровадити принцип гарантовано особистої відповідальності "хто ламає, той і платить" й використовувати гроші лише за призначенням.
Друга фракція найсильніша організаційно: вона гуртується навколо факультетського профкому. Його голова Олександр Артюшов висловив таку пропозицію: треба створити нову комісію, у складі якої неодмінно мають бути представники студентів. Ця комісія має переглянути насамперед суму завданих збитків у бік зменшення. Сама правомірність вимог дирекції загалом не заперечується. Не дивно що Храпатий радо ("обоїми руками за" - передаю особливості мовлення) пристав на таку пропозицію. Його розрахунок очевидний: студентським представникам можна буде заморочити голову, змусити їх підписувати всі вимоги дирекції й таким чином прикритись ними проти студентського невдоволення, а в ідеалі навіть використати їх проти їхніх колег. Якщо студентство піде таким шляхом, то воно ризикує залишитись без свого активу у вирішальний момент: актив потоне в компромісах і надто заплутається у взаєминах із адміністрацією, щоб діяти. Звичайно, це лише гіпотетична загроза. Поки що профком демонструє волю до захисту наших інтересів. Так тримати!
Представник громадської мережі "ОПОРА" Любов Єремічева також підтримала ідею створення спільної комісії. На її думку, виступ студентів був спровокований неправильною тактикою, а не стратегією дирекції: погрозами виселити й небажанням пояснити студентам суть своїх вимог. Поки ж адміністрація в особі Храпатого демонструє готовність до співпраці, немає підстав для протесту.
Третя фракція складається практично з самих авторів "Неофіційки"- фізиків. Нас також активно підтримав Юрій Шеляженко. Оскільки я і сам належу до цієї групи, то спробую сформулювати нашу позицію.
Конфлікт, який виник у гуртожитку №8, викликаний не лише тими діями дирекції, що безпосередньо йому передували. Його передумови формувалися давно. Головна його причина - те, що дирекція має, фактично, монопольне право ініціювати притягнення студента до відповідальності, тобто, говорячи простими словами, аркуш паперу з підписом і печаткою дирекції виступає як єдиний і неспростовний доказ порушення договору між студмістечком і його мешканцем. Будь-які інші аргументи можуть розглядатись лише як другорядні. Тому кожне приведення в дію механізму відповідальності, байдуже, чи відповідає воно вимогам абстрактної справедливості, перетворюється на акт бюрократичної сваволі, оскільки підстави для нього встановлює сама дирекція. В такий спосіб вона отримує інструмент для суттєвого обмеження прав студентів, а постійна демонстрація сили - погрози виселити - переконує нас, що нам нема чого втрачати, бо й так висимо тут на волосині.
Ми маємо чітко усвідомити, в чому полягають наші інтереси. Це, насамперед
1) гарантоване забезпечення гуртожитком, виселення лише у крайніх випадках;
2) якнайнижча фактична вартість проживання (тобто не те, що пишеться у графі "оплата", а сума витрат на гуртожиток);
3) створення в гуртожитку нормальних умов праці й відпочинку, і перш за все припинення адміністративного тиску на студентів у вигляді різноманітних перевірок, особливо під час сесії.

Із другого пункту випливає наша позиція в цьому конфлікті: якщо не встановлено, хто саме пошкодив майно гуртожитку, то ремонт має здійснюватися за рахунок коштів університету. Завдані збитки мають кваліфікуватися як природні й невідворотні. Встановлення такого порядку відповідальності за матеріальну шкоду - наш варіант розв'язання цієї проблеми.
Щодо першого та третього пунктів, то втілити їх у життя можна в єдиний спосіб - зруйнувати систему адміністративної безконтрольності та безкарності. Це можливе тільки за умов бойової самоорганізації студентства проти неї. Політика співпраці з адміністрацією вже завела наше самоврядування в глухий кут. Вийти з нього можна лише шляхом колективних дій, а не міжбюрократичних домовленостей. Ми не маємо зупинятись перед акціями протесту чи страйком, якщо виникне необхідність.
Ми мусимо чітко розуміти, що самими лише замінами людей на окремих посадах проблему вирішено не буде. Маємо боротися з системою. Гадаю, що нинішнє пробудження студентства відкриває нам шлях до такої боротьби.































Bookmark and Share