Я їх усіх ненавиджу. Бо не вірю


Оце коли я бачу їхні задоволені мармизи і чую, як вони всі дружно збираються нас ощасливити вже найближчим часом, як ми всі розпрекрасно заживемо під їхнім мудрим керівництвом, в мене виникає запитання – а чому ж ми так не зажили за їхнього попереднього правління? Хоча, ні – брешу... Це питання не виникає, бо воно й так існує – поза мною. А от виникає в мені ненависть – до них усіх. Я їх усіх ненавиджу. І думаю, що не я один...

Ненавиджу, бо не вірю. Ненавиджу, бо я переконаний, що кожен з них дбає лише про свої власні інтереси. Ненавиджу, бо я завжди ненавиджу людей, які використовують службове становище в корисливих цілях. І ще я ненавиджу лицемірів. Я терпіти не можу людей нещирих, підступних та зрадливих.

Я ненавиджу їх – і ця ненависть не дає мені зневіритись. Хоч і приводів для зневіри бачу безліч. І в першу чергу – для зневіри у власному народі.

Бо якийсь дуже дивний наш народ. В ньому завжди живе стільки протиріч, що здається, ніби вони самі давно б уже мали його з’їсти. Та й вони, ніби з’їдають. А він щось усе ніяк не з’їдається. Видно, якийсь непоживний. Хоч ним постійно намагається хтось поживитися. І живиться.

Ех, якби колись докопатися до коріння усіх оцих внутрішніх протиріч українців та віднайти якісь ліки, або просто – відокремити причини від наслідків – може б тоді й причини зникли, і наслідки були б іншими...

А ми все намагаємося сідати одним місцем на два стільці, ганяємося за двома зайцями та живемо за принципом – і нашим, і вашим. Але щось ніяк не можемо ні на стілець всістися, ні зайця вполювати, ні собі, ні іншим вгодити.

Днями бачив, як швендяли по Києву комуністи зі своїм автопробігом. Щось там вони намагалися пояснити про те, що той автопробіг значить, але чи то дикція була не дуже, чи мегафон поганий, чи я глухенький – але я так нічого й не второпав. Зате червоних прапорів з серпом та молотом надивився.

От мені цікаво – а звідки в них ці прапори? Якщо зберегли з минулих часів, то може ще й багато чого цікавого позберігали? А може й дуже потрібного молодій українській державі? А може ще й багато такого, що могло б дати відповідь на велику кількість запитань, на які відповіді так і не знайдено? Може комуністи – хранителі важливих таємниць та загадок, і варто вже нам про усі ці загадки дізнатися? ;)

А якщо це нові прапори – свіжостворені – тоді для чого вони нам? І чому ніяка міліція, ні органи державної безпеки, ні РНБО – ніхто не забороняє присутності цих прапорів на вулицях нашої столиці? От в Німеччині ж ніхто не розмахує прапорами гітлерівської доби. В Штатах, наскільки мені відомо, дуже не вітається публічне розмахування прапором Конфедерації Півдня, бо вважають це проявом расизму. А в нас...

Якщо нам усім так розчудово жилося в СРСР, то чого ж ми так захотіли жити в незалежній Україні? Можливо, ми не хотіли – але нас обдурили чи примусили? Тоді давайте знайдемо винних, показово покараємо їх та запропонуємо усім колишнім братнім республікам об’єднатися знову! Але якщо ми не захотіли жити в Союзі, бо знали, що він нищить нас – фізично і морально – то давайте карати тих, хто намагається нас знову повернути до цього нищення!

А то як виходить? Визнаємо голодомор, масові розстріли та репресії. Плачемо на могилах, ставимо пам’ятники та відкриваємо меморіали. Виступаємо з промовами, знімаємо фільми і пишемо статті та книги. Дискутуємо про те, скільки мільйонів українців знищено за часи комуністичного правління – десять, двадцять чи більше.

Але при цьому й не намагаємося розпочати офіційне розлідування злочинів комуністичного режиму. Не шукаємо і не караємо злочинців, які ще й досі живуть поміж нами, і в більшості випадків – живуть дуже непогано. Не ініціюємо міжнародного судового процесу – на кшталт Нюрнбергського?

Ми ж навпаки – продовжуємо славити велич тих, хто нас катував та нищив. Наші вулиці, площі, селища і навіть міста названі їхніми іменами. Іхні схрещені символи ще й досі живуть на наших будинках, їхні ідоли ще й досі маячать над нами, нагадуючи, що нас “нема і бути не може”.

Коли князь Володимир хрестив Русь, він знав, що не знищивши всього старого – нічого нового не збудуєш. І він нищив – нещадно. І тепер ми всі маємо офіційну християнську релігію. А коли ми намагаємося збудувати нову Україну, ми хочемо це зробити, не викорінивши в собі залишків “совка”... Неможливо...

Неможливо захистити ліс табличками “Бережіть ліс”, “Ліс – наше багатство” та “Ліс – легені планети”. І вже за кілька сотень метрів від майже кожної такої таблички можна зустріти страшну та безжалісну вирубку.

Неможливо створити сильний український футбол, набираючи повні команди легіонерів.

Неможливо добитися визнання вояків УПА, лишаючи величезний пам’ятник біля “Скелі трьох чекістів”...

А ми й далі хочемо бути добрими до всіх. Не хочемо тільки ніяк стати добрими до себе.

































Bookmark and Share