Халаджі кинув собі на шию 150-кілограмову штангу


Дмитро при зрості 185 см важить 120 кг. Тонка нитка на лобі перев’язує кучеряве волосся. Спортсмен зосереджено дивиться на штангу, із жовтого кулька посипає тальком руки. Потім однією бере 50-кілограмову гирю і 50 разів піднімає. Після перепочинку, узявши 150-кілограмову штангу, піднімає над головою і кидає собі на плечі. Ловить самою шиєю, без рук. Жінки зойкають.

— Я себе переконував, що там — вісімдесят кіло, — захекано каже, обтираючи піт, що рясно тече по чолу. — Так легше.

Дмитро скидає синю футболку з написом ”Здоров’я поколінь”. На шиї в нього — великий медальйон Миколи Чудотворця на чорному мотузку та хрест завбільшки із священицький. Весь поперек — у шрамах від опіків.

— У чотири роки я перевернув на себе чайник з окропом, — пояснює. — Обпік 35 відсотків шкіри. Лікарі казали, що не виживу. У школі навіть фізкультурою не дозволяли займатися. А я вижив, — білозубо всміхається.

П’є мінералку ”Моршинська”. Йому приносять свіжу білу футболку з написом ”Страхова компанія ”Кремінь”.

— От якби я прийшов до вас і сказав, що буду кидати собі на шию таку вагу, ви б мене застрахували? — блищать очі у Дмитра. — Моє життя застрахували на 50 тисяч гривень. Сьогодні я серйозно ризикував... один, три, сім..., — замислено загинає пальці, — 11 разів. Один неточний рух — і перед вами лежав би труп.

Ім’я Дмитра Халаджі занесено в Книгу рекордів Гіннеса. Він підняв 151 кг мізинцем правої руки і побив рекорд світу всіх часів та народів. До цього найсильнішим вважався грек Бібон. У VI ст. до нашої ери він підняв 143-кілограмовий камінь. Брила зберігається в музеї Олімпійських ігор.

— Я довго думав, як Бібон підняв цей камінь, — каже Дмитро. — Чи над головою, чи вбік, обома руками чи однією. Навчився перекидати через себе 200 кілограмів, а щоби всі побачили, чого я вартий, рекорд встановлював мізинцем.

Халаджі живе у містечку Комсомольське на Донеччині, у приватному будинку. Тренуватися почав півтора року тому, взимку. Займався на кухні, де було 7 градусів тепла. Гирі грів на припічку, щоб не відморозити плече.

— Я ж не знав, що тренуватися можна в одязі. Оголювався по пояс, як по телевізору показували. Плече все-таки відморозив. А якось гиря з рук упала, розламала пічку й підлогу. Я пішов у спортзал і качався там, переламав усе, що було поблизу, і сам ремонтував. Звідти мене теж вигнали. Тоді почав тренуватися в сараях.

Тепер мріє влаштувати шоу ”Автострада”: лягти на бите скло, зверху покласти дерев’яну дошку і щоб по ньому проїхало 10 автомобілів.

Як дружина реагує на ваші рекорди? — питаю.

— Дуже переживає.

Ми познайомились чотири роки тому. Вона жила в сусідньому селі. Наша дворічна дочка Настя ходить у садочок.

— Він і мене піднімав, — озивається олімпійська чемпіонка з гімнастики Лілія Подкопаєва, 27 років. — Я тоді вже була вагітна, — показує на круглий живіт. — А Діма взяв однією рукою і підняв над собою. Було страшно, але я йому довіряю.

Спортсмен зав’язує два товсті залізні цвяхи вузлом. Потім розгинає підкову. Вона ламається у нього в руках.

Сусіди просять перенести меблі?

— Буває. Я ніколи не відмовляюся. Але тренувався не на меблях, а на телятах. Мені було цікаво, чи правду написано в міфах, що Геракл підіймав корів на плечі. Я чесно тягав телятко, а коли воно виросло до 200 кілограмів, то почало задихатися у мене на плечах, бо його ребра врізались у внутрішні органи. Я зрозумів, що легенди брешуть.

Ігор Підчибій, 36 років, із Книги рекордів України приїжджає із запізненням на годину, вибачається. У сусідній кімнаті винувато виписує диплом.

— Бажаю наступних перемог, — каже завчено.

— Я, звісно, радий, — зітхає Дмитро. — Але дуже втомився.

Він працює тренером у спортклубі Комсомольського.









































Bookmark and Share