Йоган Габсбург-Лотрінген, Сашко Положинський, Оксана Білозір, афроукраїнці з «Чорнобривців» - усе змішалося на Rock&World Muzic


І коли вже всі звикли до темряви і якось сіли, присіли, висіли, а перша дрімота почала стирати яскравість свята, автобус загальмував. Акурат біля центру Європи. Але не для того, аби зробити фото на пам'ять. Це просто блок-пост. Прикордонник продирався крізь місиво тіл, випитуючи документи і вишукуючи шпигунів. І таки через 15 хвилин відкопав, бодай би... Завжди знайдеться жіночка, яка їде із Чернівців до Ужгорода і без пашпорта. Вона що, не розуміє, що таке центр Європи? Після годинної зупинки біля прикордонної застави, сварок, сотні викурених цигарок розбурханих пасажирів автобус таки рушив.

По ходу хлопці і дівчата виходили в темряву сусідніх сіл. Ділове, Великий Бичків, Тересва, Буштино... Центр Європи залишався позаду. Як і шість годин фестивалю. Починалися будні. Сірі, як передранкові сутінки.

...А починалося з сонячної погоди і фантастичного вересня в горах. На прес-конференції Оксана Білозір та її чоловік Роман Недзельський розповідали про своє дітище - фестиваль - і говорили про велику культурну націю. «Європа-центр» - наше свідчення і освідчення континенту? Недарма ж обрали Рахів, де у 1887 році Австро-Угорська імперія поклала знак про центр Європи. Хіба знав імператор Франц-Йовшка, що цей клаптик гірської землі потрафить Україні, про яку тоді ще й не чули?

Проте маємо цісарський бренд, то чом ним не скористатися по-цісарськи? Міжнародний фестиваль Rock&World Muzic - найкраща популяризація нашої центральноєвропейськості. І хлопці й дівчата з довколишніх сіл, містечок та областей стікаються до «Гуцульського Парижа», аби не тільки драйвонути, а й відчути себе неодинокими серед двотисячних вершин.

А цьогорічним козирним тузом став сам... Габсбург. Журналісти витріщали очі, спостерігаючи у Рахові правнука австрійського імператора. Ерц-герцог Йоган Габсбург-Лотрінген мило посміхався, тримав попід ручку дружину і навіть вивчив одну фразу по-українськи: «Я дуже радий бути тут», чим зірвав шквал оплесків у заповненому по вінця амфітеатрі «Буркут».

Як зізнався нащадок австрійської корони (у миру - інженер, туристичний менеджер та спеціаліст із сільського господарства), він уперше в Україні. Про центр Європи неподалік Рахова дізнався два тижні тому, коли його запросили на фестиваль. Радий відвідати такі славні міста колишньої імперії, як Лемберг (Львів) та Станіслав (Франківськ). Побував у «Буковелі». Подружжя Габсбургів світилося радістю від дивовижної приязні з боку колишніх підданих.

За словами Оксани Білозір, у її бабусі вдома поруч із Шевченком висів і портрет ясновельможного цісаря. Тож що не зробиш заради бабці!

Уже зранку Раховом почали снувати дівчата у військових черевиках та хлопаки з ірокезами на головах. Чернівці, Франківськ, Львів, Закарпаття - все змішалося у цій вузенькій долині обабіч норовливої Тиси. Старі й молоді вилізли на зелені груники довкола сцени і скакали, як учаділі. Давно не бачив, аби все довкола в єдиному пориві так віддавалося музиці. Куди там - «Країні мрій» на Співочому полі! Тут усе було помножене на гуцульську затятість.

Українські гурти - «Мандри», «Тартак», «Гуцул Каліпсо», «Немо», «Файно» та ведучий Сашко Положинський i самі отримували потужний заряд енергетики від цього танцюючого зеленого моря. Справжній ажіотаж викликали «Чорнобривці» - співаючі африканці у вишиванках. Люди навіть на лавиці повилізали! Як тут не згадати старий гуцульський анекдот: «Воно ж видно, синку, що ти «не москаль».

«Можете взяти автограф від Сашка Положинського? - молитовно звертається до мене (а радше - до мого беджа «преса») юнак у вишиванці. - Мене не пускають за сцену, а через півгодини поїзд. Ощасливте мою дівчину!..».

Я гмикаю, беру простягнений блокнот і рушаю у пошуках «закулісся». Положинський (до речі, комп'ютер вперто вибиває «Полонинський») теж радий ощасливити і пише Тані великими літерами. Я вручаю парубкові послання, і він готовий мене розцілувати. Боже, як мало треба для щастя! Тим часом драйв наростає. Всі вже давно поставали на лавиці. З думкою, а коли ж вона трісне під нашими патріотичними тілами, коливаємося в такт українського року. «Ми в Європі! Ми в Європі! Ми в Європі! Опі-опі!». До честі рахівських («комп» вибиває «рухівських») лісорубів, лавиці в амфітеатрі гнучкі і міцні. Оце «по-європейськи».

Старші пані, сусідки по лавиці, починають частувати нас коньяком і кіфликами. А що вони витинають ручками і ніжками! Прикольні тітоньки! Одне слово, гуляй, Гуцуліє! Сьогодні твоє свято.

Знайома, яка вперше побувала в Рахові, була просто ошелешена побаченим. Сцена, звук, рівень виступів - усе вражало у цьому далекому закутку Верховини. Правда, коли автобус рушив у середньодунайську низовину (себто до Ужгорода), вона ще не знала, що «прикордонник наш не спить...». А я вже знав. Бо від центра Європи до Європи - тягти і тягти. І ніякий Габсбург не зробить нас європейцями, якщо ми цього не захочемо всіма фібрами, нервами і жилами. А фестиваль - одна з інспірацій на цьому крученому, як рахівські серпантини, шляху. І за це йому велике гуцульське «дєкую».























Bookmark and Share

Форум где можно купить официальный больничный akela1.com.