Національний Альянс взяв участь в Марші УПА


Під час святкування 63-ої річниці УПА 14 жовтня 2005 спробам упівців пройтися центральною вулицею Києва перешкодили представники лівих сил, їх було принижено „червоною навалою”. Це був день ганьби і сорому, а суспільство переконалося в безпомічності нової влади.
Навчені гірким минулорічним досвідом, націонал-патріотичні сили об’єдналися, щоб стати на захист своїх Героїв, не дозволити сплюндрувати честь і гідність тих, хто колись стояв на захисті Української держави. І хоча пішу ходу Хрещатиком суд заборонив, учасники пройшлися із гаслами та знаменами від Українського дому до Михайлівської, а згодом і Софіївської площі, де взяли участь у мітингу. Усе було мирно і чемно. На провокації з боку проросійських організацій і партій ніхто не піддавався.
Щоб засвідчити свою підтримку ветеранам ОУН-УПА в ніч з 13 на 14 жовтня члени Київської міської організації „Національний Альянс” провели трафаретну кампанію, розмалювавши стіни міста малюнками із вимогами визнати УПА воюючою стороною. Що ж власне до участі в Марші, члени Національного Альянсу зізнаються, що були готові до рішучих дій, якби хода Хрещатиком таки мала відбутися, стверджують, що йшли б напролом, але проклали б шлях воякам УПА.
Але без сутички на Хрещатику таки не обійшлося. Колона активістів Національного Альянсу з державними прапорами вирушила назустріч представникам Прогресивної соціалістичної партії України. Біля київського ЦУМу дорогу їм перекрив загін „Беркута” і почав витісняти з Хрещатика у провулок. Доходило до абсурду: кілька хлопців, що йшли попереду колони, лишилися по один бік міліціонерів, решта – по другий. Міліціянти ніяк не давали колоні з’єднатися, не пропускали ні туди, ні сюди. Після перемовин Голови ВМГО „Національний Альянс” Ігоря Гузя з командиром загону стінку розімкнули і колона з’єдналася. Але на Хрещатик більше не пропустили.
Зате ліві сили відчували себе дуже впевнено. На увесь Хрещатик лунали пісні на воєнну тематику, на зразок „Священная война”, „Эх, дороги” і т.і., що створювало відповідний агресивний настрій у людей, що й досі марять „великою російською імперією”. Хіба це війна, коли тисячі „червоних” виступають проти когорти вояків УПА, які не претендують на подяки у вигляді пільг, премій, орденів. Єдине, чого вони хочуть, – це пройти землею, за яку боролися, на яку мають право, бо вони – українці. З кожним роком їх стає все менше і менше. Тож невже останній вояк УПА помре, так і не дочекавшись визнання власного народу?
Виникає логічне запитання: чому? Чому влада мовчки спостерігає за тим, як чиниться беззаконня, як в центрі Києва лунають антиукраїнські гасла, як топчуть наш державний прапор? Чи можливе таке в інших країнах? Сумнівно. І там, де міліція і влада не може захистити національні інтереси, свою чітку позицію висловлює молодь. Адже участь величезної кількості молоді у Маршу є свідченням глибокої свідомості, обізнаності з історією і того, що вона знає своїх Героїв. А це значить, що в України є майбутнє.

Катерина Потапчук,
+380976218703







Bookmark and Share