Як зробити навчання інвестицією у власне життя


Адже дискутуючи про те, яке визначення — "посудина" чи "факел" — все-таки правильніше, не звертали увагу на інше. На те, що як у першої, так і у другий його частини студентові приділялася роль трохи подорослішого зі школи, але все ще інфантильного підлітка, із яким викладачі могли робити те, що вважали за потрібне.

Відтоді світ подорослішав, а український студент, на жаль, в більшості своїй залишився "великою дитиною", як сказав, характеризуючи випускників вітчизняних ВНЗ, один з українських роботодавців. Він чекає від навчання в університеті не стільки знань, скільки простих життєвих радостей: можливості розширити коло кандидатів для майбутнього заміжжя чи одруження, завести приємних чи корисних друзів, зав'язати контакти, які знадобляться у дорослому житті. Три чверті українських абітурієнтів не запитують на консультаціях навіть про те, що їх чекає під час навчання. Вони хочуть одного: вступити у вищий навчальний заклад та отримати вищу освіту. А для багатьох викладачів ВНЗ став місцем спокійної роботи, де можна з року в рік читати той самий курс, намагаючись за мінімуму витрачених сил отримати можливо велику (і завжди легальну) матеріальну віддачу.

У результаті улюблена фраза багатьох керівників українських ВНЗ про те, що "у нашої вищої школи великі традиції", рік у рік все більше стає просто ритуальним набором слів. Традиції, тим паче великі, для будь-який alma mater це, звісно, чудово. Але в рейтингу п'ятисот кращих ВНЗ світу, який щороку складає Інститут вищої освіти Шанхайського університету, українських вищих закладів немає. Не користуються вітчизняні ВНЗ достатнім авторитетом і у нас в країні. Для українських роботодавців вони — допотопна кузня кадрів, де штампують одних і тих самих фахівців, на кілька років відстаючи від реальних потреб ринку.

Склалася парадоксальна ситуація. З одного боку, авторитет вищої освіти в Україні настільки високий, що влаштуватися без нього на більш-менш вартісну роботу майже неможливо. Абревіатура ВО (вища освіта) — неодмінний атрибут більшості оголошень із розділу "Пропонуємо роботу". З другого боку, запитайте першого-ліпшого роботодавця, чи влаштовує його рівень підготовки нинішніх випускників ВНЗ, і в 99,9% випадків вам дадуть відповідь: "Ні". Дійшло до того, що роботодавці кажуть: "Ми шукаємо випускників не стільки з потрібними нам фаховими знаннями, скільки таких, які швидко навчаються і з підходящими нам особистими якостями". І тут криється одне протиріччя. Престиж вищої освіти у суспільстві настільки високий, що в людини з дипломом найчастіше формуються завищені амбіції й кар'єрні запити, які не відповідають ні рівню його знань, ні реаліям ринку праці. Роботодавець чекає від нього зовсім іншого — готовності стартувати з нижніх ступенів корпоративної ієрархії і спочатку задовольнитися невисоким рівнем зарплати.

Вирватися з цього кола можна, збільшивши участь бізнесу в процесі навчання студентів. Подекуди в Україні це вже відбувається. Причому найчастіше бізнесмени знаходять спільну мову з ВНЗ, для яких освіта є бізнесом. Там на лекціях і семінарах, які читають представники компаній, під час студентських стажувань і практик у цих фірмах потенційні роботодавці передають студентам не тільки наукові і технологічні знання, й основні положення корпоративної культури. Студент вже в процесі навчання реально уявляє, що чекає його по закінченні університету на ринку праці, і розглядає час і гроші, витрачені на навчання, як інвестиції у власне майбутнє. А абітурієнт вибирає між різними ВНЗ, виходячи з того, на яку зарплату він зможе розраховувати після одержання диплома саме цього навчального закладу.







Bookmark and Share