МАЛЮВАЛИ ТИН, ЧУЛИ ДЗВІН… ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ З МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ НЕ ВИРІШИЛИ ЖОДНОЇ ПРОБЛЕМИ


Традиційно говорили про безробіття, невідповідність системи вищої освіти потребам ринку праці, незабезпеченість молоді житлом, поширення ВІЛ/СНІДу, наркоманії, погіршення стану здоров’я молодих людей. Щоправда, без особливого натхнення. Під час окремих виступів у сесійній залі від нудьги здихали мухи. Молодь розважалася тим, що періодично залишала засідання, аби сфотографуватися на пам’ять у холі Верховної Ради чи пообідати у парламентському буфеті, ціни в якому незрівнянно нижчі, ніж в університетських їдальнях.

Очевидно, тих, хто тримав камінь за пазухою, на парламентських слуханнях не бракувало. Однак у чий город його кинути, доповідачі не знали: екс-міністр України у справах сім’ї, молоді та спорту Юрій Павленко був уже «не при ділі», а новопризначеного Віктора Коржа критикувати поки що було зарано. Виступав він без особливого ентузіазму. Відчувалося, що звітує новий міністр не про свою роботу, тому від нього хотіли почути не так статистичні дані щодо покращання життя молодих українців, як про нові підходи до подальшої роботи молодіжного відомства. Однак навіть найбільш прискіпливому слухачеві почути бодай якусь конкретику щодо механізмів формування молодіжної політики на наступний рік не вдалося. Хіба про спорт міністр говорив багато й залюбки, наголошуючи, що невдовзі збудують льодові стадіони, кількасот спортивних майданчиків і тренажерних залів. Відчувалося, що ця тема йому близька. Інші напрями роботи міністерства були покриті мороком, і навіть Діоген зі своїм ліхтарем нічого б не побачив. Із слів Віктора Коржа стало зрозуміло, що місія роботи Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, — загальна координація з роботою інших міністерств. Безперечно, в умовах нинішніх внутрішньоурядових колізій це важливо, але як формуватиметься молодіжна політика, зрозуміли не всі. Міністр не приховував, що хоче вникнути в цю тему глибше.

«Молодь повинна стати не користувачем молодіжної політики, а найактивнішим її учасником», — заявив з парламентської трибуни голова постійної комісії з питань освіти, сім’ї та молоді Дніпропетровської облради Дмитро Павлов. Я подивилася на представника неідентифікованої молодіжної організації, що сидів праворуч мене і грався веб-камерою у мобільному телефоні та малював хатинки й тини, — і мені стало сумно. На парламентських слуханнях-бо точно мали сидіти найактивніші учасники згаданої паном Павловим молодіжної політики. Було очевидно, що добровільно-примусові методи відбору учасників не забезпечили на підсумкових слуханнях представництва «найкращих із найкращих». Але сумно було не тільки мені. «Я чекав емоцій і запалу від молоді, та так і не дочекався», — заявив наприкінці засідання віце-спікер Верховної Ради Адам Мартинюк.

Всі були одностайні в тому, що потрібно покращувати демографічну ситуацію у країні. Віце-прем’єр-міністр України Дмитро Табачник навіть проголосив це «національною метою України». Почали аналізувати зазначену проблему. Згідно із результатами соціологічних досліджень, виявилося, що однією з головних причин низької народжуваності є незабезпеченість молоді житлом. «Хоч би скільки ми писали на білбордах заклик «Кохаймося!», але якщо ніде буде розмістити плоди цього кохання, результату не матимемо», — заявив наймолодший депутат у парламенті 29-річний соціаліст Євген Філіндаш.

А доки житла і перспектив його отримати немає, молодь проводить свій вільний час де доведеться. Із парламентської трибуни пролунала невтішна статистика: 31% молодих людей проводить свій вільний час на вулиці, 21% — у кафе і барах, і лише 3% відвідують бібліотеки, 2% — секції та клуби за інтересами. Духовні начала і патріотизм звідси випливають теж у відповідних пропорціях.

Шість тисяч зареєстрованих в Україні молодіжних організацій об’єднують у своїх лавах лише близько 2% молоді. У столиці, за даними соціологічного дослідження, проведеного Молодіжним центром політики та інформації в грудні 2006 року, серед молодих людей віком від 14 до 35 років 80% респондентів не знали про діяльність жодної молодіжної чи дитячої громадської організації і тільки близько 1,5% опитаних є або були членами різних молодіжних об’єднань.

Кажуть, що риба гниє з голови. Якщо уважно придивитися, виходить, що інтереси української молоді, яка становить третину всього населення, у владних коридорах представляють «старші товариші», далекі від проблем сучасної молодої людини, як грамофон — від МР3-плеєра. У найвищих владних інституціях інколи можна бачити молоді обличчя, але ці винятки тільки підтверджують правило: молодіжна політика є дзеркалом політики «дорослої», з її невиліковною хворобою кумівства зокрема. «Коли я дивлюся на партійні списки, мені сумно стає, бо більшу дискредитацію молодих людей, ніж тепер, важко придумати, коли кожен другий молодий депутат — або брат, або дитина, або племінник якогось політика вищого рівня», — заявляє голова комітету Верховної Ради України з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму Микола Томенко.

Очевидно, парламентські слухання мали стати тим барометром, який показав би проблеми молодіжних організацій і шляхи їх вирішення. Натомість жодних конкретних пропозицій, як змінювати законодавчу базу, окрім хіба тих, які містилися у виступі координатора Молодіжної громадської колегії при голові Верховної Ради України Андрія Черних, не прозвучало. Після різдвяних канікул у Мінсім’ямолодьспорті відбудеться зустріч із молодіжними громадськими організаціями. Може, міністерство і самі «молодіжки» протягом свят підготуються до цієї зустрічі ґрунтовніше?













Bookmark and Share