Мінпраці роз'яснює права одиноких матерів


Згідно з статтею 19 Закону України “Про відпустки” жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Поняття одинокої матері визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами трудових спорів” від 6 листопада 1992 р. № 9. Згідно з пунктом 9 цієї постанови одинокою матір’ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

За цим визначенням, для визнання “іншої жінки” одинокою необхідно дві ознаки: вона і виховує дитину, і сама її утримує.

Після набрання чинності Закону України “Про відпустки” таке поняття одинокої матері для надання додаткової відпустки не повинно застосовуватись, оскільки пункт 5 частини 12 статті 10 цього Закону визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька. Отже, участь батька в утриманні дитини не позбавляє матері статусу одинокої.

Відповідно до зазначеного, до категорії одинокої матері відносяться: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена).

Зазначене визначення терміну “одинока мати” застосовується тільки для надання пільг і гарантій, встановлених трудовим законодавством щодо відпусток.

Батько тільки тоді може бути визнаний таким, що бере участь у вихованні дитини, коли він або разом проживає з дитиною, або є інші докази його участі у вихованні дитини.

Згідно із статтею 157 Сімейного Кодексу питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим із них, хто проживає окремо від дитини.

Для підтвердження факту, що батько не бере участі у вихованні дитини, можуть бути пред’явлені такі документи як: довідка з ЖЕКу про реєстрацію особи за місцем проживання, ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів, рішення органів опіки та піклування або суду щодо виховання батьком дитини тощо.

Статтею 158 Сімейного Кодексу передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

Право працівників на таку відпустку залежить від віку дитини. Законом України “Про відпустки” (стаття 19) визначено вік дітей тільки для такої категорії працівників, як „жінка, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років”. Вік дитини-інваліда, усиновленої дитини, дитини під опікою, дитини в одинокої матері (батька) цим законом не встановлено, тому слід керуватися іншими нормами законодавства. Так, відповідно до статті 1 Закону України „Про охорону дитинства” та статті 2 Закону України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.

Отже, одинока мати має право на цю відпустку до досягнення дитиною повноліття. Вона також не втрачає право на неї в році досягнення дитиною граничного віку для її надання.

Надаючи зазначену відпустку особам, які взяли дитину під опіку, слід мати на увазі, що, згідно з частиною другою статті 243 Сімейного кодексу України, опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування – над дитиною віком від 14 до 18 років. Піклувальники мають право на таку відпустку на підставі статті 186-1 КЗпП. За наявності декількох підстав для надання відпустки за статтею 19 Закону „Про відпустки” її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів.

Відповідно до зазначеного, як підстави слід вважати умови, визначені частиною першою цієї статті, а саме: наявність двох або більше дітей віком до 15 років; наявність дитини-інваліда; наявність усиновленої дитини; наявність дитини під опікою; наявність дитини в одинокої матері; наявність у батька дитини, яку він виховує без матері. На нашу думку, коли підстави співпадають, може бути застосована лише одна з них. Тобто, конкретна дитина може бути врахована лише за однією з перелічених підстав.

У випадку, якщо одинока мати має двох та більше дітей віком до 18 років, їй надається зазначена додаткова відпустка тривалістю 7 календарних днів за кожну дитину, але не більше 14 календарних днів. Якщо одинока мати має тільки одну дитину-інваліда, то їй надається така відпустка за однією підставою, оскільки підстави (наявність у жінки дитини-інваліда та наявність дитини в одинокої матері) співпадають. Наявність в одинокої матері двох дітей, з яких одна дитина - інвалід, дає право на цю відпустку за двома підставами.

Відпустка може надаватись у будь-який час протягом календарного року, незалежно від відпрацьованого часу. Одинокі матері мають право на таку відпустку вже з 2004 року. Якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на таку відпустку в році досягнення дитиною певного віку або ж за кілька попередніх років, він має право використати її, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі не використані дні відпусток. Чинним законодавством не передбачено терміну давності, після якого втрачається право на додаткову відпустку працівникам, які мають дітей.

Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього закону (частина шоста статті 20 Закону України „Про відпустки”).































Bookmark and Share