Як міські голови освідчувалися у коханні


Міський голова Рівного Віктор Чайка зізнався, що коли вперше побачив свою дружину вже й не пам’ятає.
— Ми з Любою знаємо одне одного 28 років. Зустрілися у Ростові. У той час я там вчився, жила та вчилася там і моя дружина. Це було так давно, — з посмішкою згадує міський голова.
Віктор Чайка відмовився розповісти як саме він познайомився з майбутньою дружиною, пояснивши, що ці спогади надто особисті. Але зізнався, що коли освідчувався, дуже хвилювався.
— На щастя, Люба одразу погодилася стати моєю дружиною, — розповідає мер Рівного. — Та й чого їй було відмовляти? Я досить швидко зрозумів, що вона саме та жінка, яка мені потрібна — гарна, порядна, освічена. Тепер у нас є дві доньки.
— День святого Валентина якось особливо відзначати ми не планували, для нас це не надто важливе свято. Проте букет квітів дружині неодмінно подарую.
А от міський голова Дубровиці Адам Кузьмич, коли вперше побачив свою дружину, ледь не потрапив у дорожньо-транспортну пригоду: їдучи за кермом автомобіля, задивився на симпатичну білявку.
Вперше я побачив свою дружину Тетяну зовсім випадково. Я був за кермом авто, а вона йшла по тротуару. Її просто неможливо було не помітити, вона мені з першого ж погляду сподобалася. У машині зі мною їхала моя родичка і я одразу розпитав у неї, що це за дівчина. Наступного разу побачив Таню на масових гуляннях з нагоди Дня Перемоги. Вгледівши її серед натовпу, не роздумуючи підійшов, познайомився та запросив на танець. Весь той вечір не відпускав дівчину ні на крок. Звісно ж, провів додому і запросив на наступне побачення. Так ми почали зустрічатися, а через кілька років я освідчився Тані. З тих пір живемо разом, маємо двох дітей.
— Із днем закоханих дружину обов’язково вітаю. А як інакше? Вона ж у мене дуже гарна. Але за таким добрим чоловіком, то й не дивно, — сміється. — А подарую якийсь сувенір у вигляді серця. Сподіваюсь, що й вона мене чимось порадує, можливо, вечерю святкову приготує. Але жінки такі непередбачувані, тому, може, ще й мені доведеться готувати. Хоч це свято нам і не рідне, але молодь вже звикла його відзначати, а ми вже “тягнемось” за молодими.
Міський голова Сарн одружився ще студентом. Щоб встигнути до РАЦСу, він відпросився з першої пари у декана факультету.
— Ми з дружиною були одногрупниками, разом вчилися у Київському торговельно-економічному інституті, — розповідає міський голова Сарн Леонтій Ніколайчук. — Я перевівся до Київського ВНЗу з Івано-Франківська, а моя дружина Люба — з Луцька. Інакше, як долею, цей збіг назвати не можу. Вона була такою енергійною, симпатичною, що одразу мені сподобалася. А на четвертому курсі я запропонував їй стати моєю дружиною. Це було дуже романтично, під час прогулянки по Хрещатику. Почувши мою пропозицію, вона чомусь дуже почервоніла. Розписалися ми першого вересня. Я тоді був старостою, до того ж, дуже відповідальним, тому відпрошував нас у декана. Він потім ще довго пригадував мої слова: “Відпустіть, будь ласка, нас із Любою з пари. Нам треба в ЗАГС”.
Пан Леонтій розповів, що 14 лютого весь день працюватиме. Але сказав, що неодмінно знайде час, щоб привітати дружину та порадувати її невеличкий подаруночок.
— Я мало часу приділяю сім’ї, тому такі миті для мене надзвичайно цінні. Намагаюся хоч іноді показувати їй, наскільки вона мені дорога. Бо що я без неї?
А міський голова Острога Тарас Пустовіт, коли освідчувався своїй дружині, дуже переживав, що отримає відмову через свою худорлявість. Але тоді його заспокоїла... майбутня теща.
— Я ще був курсантом військового училища, коли познайомився зі своєю дружиною. Дуже добре пам’ятаю цю мить. Це було влітку в Острозі. Інна гуляла у парку відпочинку. Чомусь добре запам’ятав, що вона була одягнута у комбінезон. А ще добре пам’ятаю її зачіску. У неї було коротке, але дуже густе волосся, яке стояло їжаком, — пригадує пан Тарас. — А потім я поїхав служити у Польщу. І все, що нам залишалося, — листування. Кожного тижня писав та отримував листи. Саме через них я і пізнавав її характер. А наступного літа я Інночці освідчився. Надзвичайно перед тим хвилювався, тому й пропозицію зробив із хитрістю. Я запитав її, чи погодиться вона поїхати зі мною у Польщу як моя дружина. Думав, що так вона точно не відмовить мені, — сміється. — Я ще зізнаюсь, тоді трохи комплексував, бо був дуже худий. А дружина у мене ніколи не була худенькою. Весілля відсвяткували в Острозі. А з часом у нас народилася донька Міла. День святого Валентина ми щороку святкуємо разом із друзями. Це молодь відзначає це свято наодинці при свічках, а для нас воно не дуже особлива подія. Але подарунок дружині я вже приготував, вибирати його їздив до Рівного. Зазвичай, на день закоханих я дарую їй якийсь сувенір, але іноді хочеться і приємно здивувати, у таких випадках купую золоті прикраси.
Щороку у День святого Валентина в оселі міського голови Костополя Євгена Денисюка дуже людно. За великим столом збираються діти й онуки. І пан Євген та його дружина Галина знову згадують молоді роки та свої перші побачення.
— Я познайомився зі своєю дружиною Галею 38 років тому. Ми тоді разом працювали у народному суді. Вона — завканцелярією, а я був судовим виконавцем. Моя симпатія до неї зростала поступово. Майже рік я просто придивлявся. А в якийсь момент зрозумів, що хочу бачити Галю не лише на роботі. Тоді я почав запрошувати її в кіно, дарувати квіти. Дружина потім розповіла мені, що я їй одразу сподобався і вона чекала, коли ж я почну щось робити. Я завжди кажу, що чоловіки вибирають тоді, коли жінки вже давно їх вибрали.
— Після того, як наші стосунки стали вже серйозними, я змінив роботу, — продовжує пан Євген. — Наше покоління не вітало службові романи. А ще через рік ми побралися. За всі роки подружнього життя я ще жодного разу не пошкодував про цей вчинок. Моя дружина дуже чуйна, добра і при цьому надзвичайно вимоглива до себе й оточуючих. Багато в чому саме її заслуга, ким я є сьогодні. До того ж, у нас є дві чудові доньки та п’ять онуків.
Міський голова розповів, що день закоханих святкує у родинному колі.
— Для мене це свято радше сімейне, ніж інтимне, — продовжує. — І доньок вітаю, й онуків. Роблю всім подарунки. Цього року порадую своїх дівчат французькими парфумами та квітами.

Марина ПОПОВА



















Bookmark and Share