Євген Сверстюк вручив три премiї iменi Василя Стуса


Після виступу Євгена Сверстюка, який негативно відгукнувся про виставу по Стусу в Театрі російської драми, показали фрагмент фільму «Загадка Норильського повстання» Михайла Ткачука. Срібночолі, із золотими зубами, а часто й без зубів, але міцні, як горіх, тернопільські, волинські, львівські старші пани і пані розповідають у камеру режисеру не тільки про те, як у 1953 році в Норильську, де пахне сіркою, мов у пеклі, підняли повстання, протрималися 69 днів і повернулися живими, а й про те, як святкували Різдво в таборі, як поставили виставу «Назар Стодоля» і на прохання глядачів грали її аж 6 разів. Про те, як налагодили зв'язок із жіночим табором і обмінювалися записками, як тримали зв'язок через прибалтів, які володіли азбукою Морзе. Серед тих, кого розстрілювали кулями і водою з брандспойтів, були росіяни, грузини, євреї, прибалти, вірмени, були ті, кому до виходу на волю залишалося кілька днів, та вони не проміняли волю на зраду, але організаторами повстання були українці. А за національним складом політв'язнів Горлагу, українців було 70 відсотків — вояків УПА і членів ОУН. Лауреат Премії імені Василя Стуса поет і кінорежисер Станіслав Чернілевський, представляючи Михайла Ткачука, сказав, що він заряджений енергією самоз'ясування, як і його герої. «Ткачук дослідив українське повстання, воно інше, ніж повстання гнаних і голодних, — сказав пан Чернілевський. — Це повстання духу, бо інакше звідки у цих таборах з'явилася українська вистава, вишита ікона Божої матері, звідки кутя на Святвечір, коли тиждень економили по зернинці, звідки лекції, які читав за колючим дротом Антонович». Під час створення цього фільму, зробленого за гроші Конгресу українців Канади, сценарист, режисер і продюсер Михайло Ткачук опитав 150 учасників тих подій із України, Росії, Литви, Канади, Польщі. «Мета фільму — визнати ОУН-УПА українською армією. Щоб воякам дали заслужені нагороди на високому рівні. Щоб ці герої не бідували», — завжди повторює Михайло Ткачук. «Загадка Норильського повстання» уже має нагороду фестивалю документального кіно «Український контекст», фільм презентувався в кількох кінотеатрах та університетах, але очевидно, що його повинні обов'язково побачити люди і в кінотеатрах, і по телевізору. Коли в зал Будинку вчителя зайшли кілька срібночолих «хлопців», люди аплодували їм зі сльозами на очах. Може, ми десь не там досі шукали Героя? Суспільна думка, мистецтво, соціологія, література, політика чомусь не бачать їх, реальних героїв, натомість порпаються в житті олігархів, телезірок, кримінальних авторитетів, політиканів.

Літературознавець, шістдесятниця Михайлина Коцюбинська розповіла, як колись у неї в квартирі зустрілися Василь Стус і аспірантка Інституту літератури Елеонора Соловей, вони розмовляли на професійні теми, і поет високо оцінив рівень молодого літературознавця. Через багато років доктор філології Елеонора Соловей отримала Премію імені Василя Стуса за копітку працю, пов'язану з поверненням в українську літературу одного з улюблених поетів Стуса, «тихого модерніста» (визначення належить Костянтину Москальцю) — Володимира Свідзинського, зокрема за повне коментоване видання творів Свідзинського у двох томах (видавництво «Критика») і першу монографію про поета «Невпізнаний гість. Доля і спадщина Володимира Свідзинського» («Наукова думка»). Василь Стус ставив Свідзинського в один високий ряд iз Рільке і Гете і навіть написав статтю про цього поета «Зникоме цвітіння», але офіційне літературознавство дуже довго відтирало цього першорядного поета з першого ряду. Заслуга Елеонори Степанівни не обмежується тільки книжками, восени 2006 року вона організувала науково-практичну конференцію «Творчість В. Свідзинського: доба і контекст» у Кам'янці-Подільському, добилася разом із колегами присвоєння одній з вулиць імені поета і встановлення пам'ятного каменя-кенотафу в університетському сквері, адже в 1923—1925 роках Свідзинський був аспірантом кафедри історії і економіки Поділля, працював архіваріусом цього ВНЗ.

Третя, наймолодша, лауреатка премiї iменi В. Стуса Леся Матвійчук натхненно пропагує українську поезію, вона за вечір може вивчити довжелезну поему чи кілька сторінок віршів Олени Теліги, Василя Стуса, Олександра Олеся etc. Завжди бере участь у вечорах, які готує Євген Сверстюк.



ДОВІДКА «УМ»
Премія імені Василя Стуса була заснована Українською асоціацією незалежної творчої інтелігенції у 1989 році, вперше вручалася у Львові. З 1990-го набула столичного статусу.

Серед лауреатів премії — Опанас Заливаха, Валерій Франчук, Людмила Семикіна, Галина Севрук, Іванна Крип’якевич, Іван Світличний, Микола Горбаль, Раїса Лиша, Ольга Богомолець, Ігор Жук, Сергій Мороз, Тарас Компаніченко, Кость Москалець, Михайлина Коцюбинська, Мойсей Фішбейн, Василь Овсієнко, Володимир Кучинський, всього понад 40 чоловік. Премія присуджується авторам, які мають видатні успіхи у своїй галузі, займають виразну громадянську позицію, активно присутні в українському культурному просторі.










Bookmark and Share