Нових правил гри не буде, доки їх не сформують люди з новим мисленням, а такі люди не мають можливості сформуватися, доки не буде нової системи


Що ти вважаєш важливим для розвитку молодого покоління в Україні?

Свобода – це головне. Свобода вибору в усьому. Свобода самому вибирати, і усвідомлення відповідальності, що попри поради і рекомендації оточуючих, вибір, зроблений тобою – це саме твій вибір, і ти за нього відповідаєш. Я кажу не тільки про політику, хоча дуже важливо, щоб зберігся хоч той мінімум демократії, який є зараз. А ще мала би бути якась можливість для старту – у музиці, в навчанні, у політиці, в бізнесі – можливість записати першу пісню, видати першу книжку, і так далі. Адже не всі творчі люди такі наполегливі, що проб'ються всупереч усьому. Хай це буде держава, чи приватні фонди – не має значення. Це вигідно усьому суспільству – зокрема й тим, хто почувається зараз королем світу. Тоді, коли теперішній “молодняк” виросте вони вже будуть пенсіонерами. Тож їм би мало бути вигідно, щоб суспільство навколо них було стабільне, здорове, багате. Поки що це мало хто розуміє. Будемо сподіватися – поки що.

Що потрібно для того, аби прийшла нова ера політиків і управлінців за рахунок активізації молодіжного сектору? Молодь, яка формулюватиме порядок денний у найближчі роки, чи готова вона до цього?

Чесно сказати – не знаю. Це замкнене коло – нових правил гри не буде, доки їх не сформують люди з новим мисленням, а такі люди не мають можливості сформуватися, доки не буде нової системи. Замкнене коло! Його прорвала “Помаранчева революція”. Але потім з'ясувалося, що і свідомість у цих “нових людей” не така вже кардинально нова, і в нібито нових правилах, які вони встановлюють – все більше впізнається старе. Такого шансу, як це не прикро, вже не буде. Тому уся надія – на об'єднання й спільні дії у тих справах, які ми можемо змінити, в тому, що зачіпає нас усіх. Такі ініціативи можуть бути дуже дієвими насправді – як акція з бойкотом російськомовних фільмів (хоча щодо методів, то мені більше імпонує боротьба не “проти”, а за”) і ще багато десятків інших.

Я особисто завжди був прихильником саме таких ініціатив. Ну, але якщо буде можливість вплинути на якомусь вищому рівні – сподіваюсь, теж візьму в цьому участь.

Якщо молоді важко знайти своє місце в політиці, то у яких сферах життя вона більш успішно про себе заявляє?

Та у політиці в принципі неважко. Подивіться на деяких депутатів – їм по 20 з чимось років, але вони абсолютно впевнено почуваються серед старших. Власне, вони нічим крім віку від них і не відрізняються. Але правда, що їхнім ровесникам, які не хочуть бути схожими на теперішніх політиків, справді не пробитися. Де реалізуватися? Насправді незайнятих ніш дуже багато. У журналістиці, в бізнесі. Інтернет візьміть, який дуже динамічно розвивається – Інтернет-магазини, Інтернет-реклама і так далі. Люди вкладали спочатку буквально по кілька десятків доларів, а зараз їздять на солідних машинах і мають непогані капітали. Взагалі хтось колись казав, що успіху в бізнесі досягає той, хто іде по новій стежці, робить те, чого до нього ще не робили. Мабуть, не тільки в бізнесі. Ну і ще дуже важлива річ – чим є для тебе успіх? Адже для когось – це машина, „бабло” і крута назва посади. Але є й ті, для кого важливіше мати улюблену справу, усвідомлювати, що те, що ти робиш – приносить користь і тобі, і навколишнім. Є й ті, хто плює на якісь зовнішні атрибути й самовдосконалюється, облаштовує, так би мовити, свій внутрішній світ...

Ви називаєтесь “Молодим радіо”. Це означає, що у вас працюють виключно молоді люди, і цільовою аудиторією, напевно, також є молодь?

Так, у нас працюють виключно молоді люди. Але це, зрештою, так само, як і на більшості радіостанцій.

Щодо назви, то коли радіо задумувалась у далекому 2003 році, то виникла ідея створити щось кардинально нове і назвати це «Молоде радіо». Я завжди уточнюю: не “молодіжне” – в суто віковому сенсі, а “молоде” – тобто щось якісно нове, таке, чого не було до того. Це живі й цікаві новини – причому не про скандали й “бантики”, а про теми досить серйозні й глибокі. Це теми, яких просто немає в інших ЗМІ – от, наприклад, ми першими в Україні запустили передачу про блоґи, вперше проводимо інтерв'ю за допомогою Скайпу. Зрештою, наш музичний формат – 100% сучасної української музики – ми запропонували і здійснили у столичному ефірі теж вперше.

Молодіжні організації часто скаржаться на недостатню увагу з боку ЗМІ. Чи відведено у вас окремий час для інформування про молодіжне життя країни, про молодіжні організації? Якщо ні, то чому?

Нещодавно ми презентували молодіжний проект з німцями. Німецьке радіо “Раді-ЙоЙо”, - запропонувало нам робити спільну молодіжну програму “Історія, в яку ми живемо”. Проектом передбачено сюжети на абсолютно різні теми. Ідея, з одного боку, в тому, щоб показати життя молоді в Україні та Німеччині. З іншого боку, - показати українцям Німеччину, німцям - Україну, не туристичну, а звичайну. Наприклад, порівняти побут українського та німецького підлітка, музику, яку хто слухає, проблеми економічні та соціальні.

Поширена думка, що будь-які молодіжні проекти залежать від ресурсної підтримки певних політичних сил. Чи справджується це у вашому випадку? За чиї кошти виживаєте?

Власне, з одного боку, це добре, коли є будь-яка, зокрема партійна, підтримка, бо це дає впевненість, що ця структура існуватиме, - ти знаєш, що на найближчі пів року у тебе є певні ресурси, якийсь мінімум проектів можна реалізовувати. З іншого боку, будь-яка підтримка до чогось зобов'язує. Тому у кожному випадку треба дуже ретельно підбирати партнерів.

У нас, і на жаль, і на щастя, такої підтримки не було. У нас була підтримка в тому плані, що нам Києво-Могилянська академія виділила й відремонтувала приміщення у підвалі, на перший ґрант змогли купити простеньке обладнання й почати ефір.

Щодо пропозицій від партій ... Не скажу, що кожного дня нас атакували, але певні пропозиції були. Але нас не цікавила ідея стати чиїмось рупором.

А на що існуємо ... На ґранти – не дуже великі, але достатні, щоби не зникнути. Це все закордонні фонди: американське посольства, швейцарська програма, навіть Фонд Березовського. А жодної “української” гривні – чи від держави, чи від спонсорів – Хвиля української музики досі не отримала.

Плануємо також заробляти на рекламі, а ще, як справжнє громадське радіо запровадити добровільну “абонплату” – якщо ми будемо потрібні хоча б кільком сотням слухачів настільки, що вони кожного місяця будуть жертвувати свої власні гроші ... Власне, якщо так буде, то це – найочевидніший показник нашої потрібності, нічого іншого – якихось рейтингів, статистики – навіть не треба!

В якій спосіб молодь може озвучити свою точку зору в громадському просторі? Наскільки чути голос молоді?

Відповідь на це питання не така однозначна. З одного боку вважається, що молодь у нас не представлена, її старше покоління нікуди не пускає, молоді-талановиті не мають можливості реалізуватись. Це частково правда. Катастрофічна ситуація із, скажімо, експертами. У нас є п'ять-десять людей, які постійно коментують все, що завгодно - від війни в Іраку до кризи на ринку цукру. А є сотні інших експертів – кожен з яких набагато краще за цих “всеїдних” експертів розбирається у темі, якою займається. Так само і молоді музиканти. Існують класні групи, але їм треба мати кілька тисяч, щоб записати пісню, щоб хоча б за технічними параметрами їх могли крутити на радіо. І все ж, якщо порівняти з іншими країнами, з Європою, Америкою, то у нас колосальні можливості. Іноземці, скажімо, питають, чому у нас такі молоді ведучі на телебаченні? У них ведучими новин стають у більш зрілому віці, пройшовши певний шлях за кілька років. А у нас це можливо за кілька місяців. І щось подібне спостерігається майже в усіх сферах. Тобто, суспільство поки що неструктуроване і молодим та нахабним є можливість пробиватись.

Чи молодь в Україні є активною, чи її все ж таки треба підштовхувати до дій?

Помаранчева революція зламала певною мірою старий механізм. Були певні правила, за якими люди потрапляли на вищі щаблі державної влади. Відбулася глобальна зміна і руйнація цієї ієрархії. Ми побачили велику кількість молодих міністрів у перших двох урядах, молодих губернаторів, заступників міністрів. Можна сказати, що молоді значно побільшало в управлінні. Крім того, дав певний результат той психологічний момент, коли люди, які були на майдані відчули, що вони простояли і пролежали в наметах недарма. Раніше такого не було. Виникла ситуація, коли люди на щось впливають.

Щоправда, останні події показують протилежні настрої. Зараз мають відбутись позитивні процеси в нашому політичному ландшафті. Мають відійти партії, що продемонстрували свою неспроможність. За моїми спостереженнями, це стосується більшості політичних сил. Тобто, настане момент, коли відійде стара політична сцена і постане нова. Ми чуємо від Луценка, Стецьківа, Катеринчука, що виникне щось нове. Але попри те, що вони претендують на цю нішу, вони всі – таки є людьми старої політичної сцени. Зараз настав момент, коли викристалізовуються практично всі політичні сили майбутньої української політики. Років через 2-3 з'являться нові політичні проекти, які сформують новий політичний ландшафт, еліту. Звичайно, якщо не буде встановлено такої системи, коли все молоде і нове не зможе пробитись. Якщо так станеться, тоді все концентруватиметься в андеґраунді.

На твою думку, чи є у першого пострадянського покоління своє бачення майбутнього України, відмінне від нинішньої правлячої еліти?

Цікаве питання. Я, до речі, себе ніколи не відносив до якогось покоління. Якщо шукати якісь спільні риси, шукати відмінності... Мабуть, ми більш конкретні й прагматичні, ніж ті, хто старший за нас на років 10-15. У той же час нас, можливо, колись назвуть “поколінням Майдану” – думаю, для багатьох із нас це буде така сама подія, як для наших дідів – 9 травня. Хоча, хтозна які ще в нас епохальні події попереду J . Тобто з одного боку, здавалося, б прагматизм, а з іншого – рішучість добиватися свого, жертвувати спокоєм і затишком заради абстрактної, здавалося б, мети. До речі, можу сказати про тих, хто молодший за мене років на 5 – вони набагато більш прагматичні й пристосовані до цього життя, ніж ми. Я якось думав, чому так – можливо тому, що вони зростали у найбільш непевний час – розпад Союзу, інфляція, бідність – тож батьки їх і вчили, мабуть, що ніхто їм не допоможе, що вони самі мають пробиватись. Хоча може це я якусь теорію придумую з нічого – важко з тими характеристиками поколінь.

Бесіду вела Олеся Мигаль

















































Bookmark and Share