Україна як "зона" особливої уваги


Юрій Покальчук займається колоніями для неповнолітніх вже майже 10 років, «авторитет» письменником вже здобуто, тому малолітні порушники щирі у своїх зізнаннях, Юрій Покальчук сказав, що хотів «щоб усе було сказано їхніми словами», тому фільм складається з розповідей хлопців, з їхніх віршів і пісень.

Фільм має три частини: «Жорстокість» - це той світ, який виховав героїв документального фільму. Саме завдяки жорстокості, яка сформувала світогляд підлітків, вони вчинили свої перші кроки на шляху до виховної колонії. Саме виховної – підкреслює Юрко Покальчук, адже у подібних закладах ми зіштовхуємось з людьми, яких досі ніхто не виховував, якими ніхто не опікувався, з людьми, які часто заважали власним батькам, іноді жорстоким, часто байдужим. Дивіться відео (http://video.oboz.ua/movie.php?dmM9OCZpZD0xODcx).

Друга частина «Секс» показує наслідки сучасної виховної політики – знецінення сексу, який перетворюється на засіб здобуття авторитету, грошей, самоствердження. «Розпочинаючи раннє статеве життя, підлітки витрачають ту позитивну, світлу енергію, яка потрібна для справжнього кохання», - говорить автор фільму. "Росте покоління, яке не прагне до інтиму, близькості, бажання пізнати представників іншої статі, покоління, яке ніколи не зможе досягти того світлого і святого почуття, яке називають справжнім, великим коханням". Дивіться відео (http://video.oboz.ua/movie.php?dmM9OCZpZD0xODQ3).

Остання частина фільму «Любов» розповідає про те, чого так бракує підліткам, розповідає про любов до батьків, до жінки, до родичів і близьких. Вихованці колоній вчаться любити, підлітки усвідомлюють, що любити теж потрібно навчитись, зі слів героїв фільму видно, що не кожному це дано, і далеко не кожен цього хоче.

"Всі ці діти рано чи пізно виходять з колонії на волю, це наші з вами сусіди, і в кращому випадку, суспільство байдуже до їхніх проблем, а часто просто вороже" - каже Юрій Покальчук, закликаючи всіх ставитись до таких людей з розумінням, повагою, і визнавати їхнє право розбудовувати своє життя. Письменник підтримує зв’язки з багатьма вихованцями колоній, за його словами, дехто з хлопців власними силами вступив у ВУЗи, знайшов роботу.

Можливо, це стало багато в чому завдяки таким людям, як Юрій Покальчук, адже більше цим покоління ніхто не опікується.

За словами письменника назву «Зона особливої уваги» фільм отримав через те, що занедбані діти віком від 12 до 18 років лишились не потрібними жодним державним інституціям. Діти з бідних, невдалих сімей, сироти залишаються без догляду, без можливості з користю проводити вільний час, без можливості заробляти гроші. Більшість хлопців впевнені, що якби свого часу вони мали альтернативу, то їхній шлях не скінчився б у виховній колонії.

За словами письменника назвати героїв фільму злочинцями не можна, адже щоб вчинити злочин потрібно це усвідомлювати, а більшість підлітків не розуміють, що їхні дії є злочинами. 15 років – це середній вік правопорушників, саме це покоління потребує особливої уваги, саме це покоління без змоги дати щось державі, виявляється їй не потрібним.

За роки, протягом яких Юрій Покальчук опікується колоніями багато змінилось, за словами письменника найкращі умови на заході України, найгірші – на сході. Але, порівняти з 80-ми неможливо, зараз ситуація покращилась, хоч проблем особливо не поменшало.

За словами Юрка Покальчука, потрібно контролювати місця, в яких створюється кримінальна субкультура, потрапивши куди несформована особистість перетворюється на злочинця. Такими місцями перш за все є клуби з гральними автоматами, що перетворюються на «сквоти» для ночівлі підлітків.

Підприємствам, створеним на базі виховних колоній потрібні державні замовлення, щоб хлопці мали змогу заробити хоч якусь копійку і виходили у світ вже не з пустими руками. Безумовно, потрібні якісь спортивні зали, басейни, де підлітки могли б проводити вільний час. Це – питання швидше не до держави, а до меценатів, які теж мають розумітись на проблемах молодого покоління.

Росте ціле покоління, у якого не виховали високих стандартів почуття, честі, гідності, у якого не існує розуміння ідеалу, а без цього є неможливим повноцінне, життя, глибоке почуття, повага до іншої особистості.

За посередництва Юрія Покальчука виходить журнал «Горизонт», цей журнал розповсюджується в колоніях і його наповнення складають тексти і малюнки неповнолітніх «злочинців», журнал роздають урочисто, витримуючи ті високі стандарти з якими вихованці колонії зазвичай не встигають познайомитись у своєму жорстокому світі. Цей журнал – пам’ятник болю і помилкам самих вихованців перетворився на ту єдину ікону, в яку вірять підлітки, саме на цій вірі можна побудувати сильну особистість.

Переглядаючи цей фільм, який багато в чому повторює численні російські фільми про малолітніх злочинців, глядач заглядає в очі іншому світу, світу, який прийнято не помічати.

Наша держава, немов каліка, мовчить про своє каліцтво, робить вигляд, нібито не існує того, що насправді формує її світогляд. Я впевнена, що кожен з нас знає світ, показаний у фільмі, адже кожен з нас так, чи інакше встиг познайомитись з жорстокими законами вулиці, якщо ж ні – то кожен з нас має розуміти, в якому світі виростуть наші діти. І, дивлячись на реальність, яка виховала злочинців, потрібно визнати, що саме ця реальність і є Україною, і саме ця зона, зона нашого каліцтва, потребує особливої уваги кожного.


Читайте також веб-конференцію Юрія Покальчука на Оглядачі (http://conf.oboz.ua/ov4/new/453.html).

Єрко ГАЛИНА
































Bookmark and Share

Вызвать мастера по ремонту стиральных машин в Краснодаре