“Схід і Захід – разом!”


Тож для тих, хто ще не знає, Львів – це:
- місто, де кожний квадратний метр має власну історію
- де під час фотографування кажуть “гичка”
- де бутерброди називають “канапками”
- це місто, де стоять будинки, до квартир яких можна потрапити через звичайнісінькі двері... на балконі
- де майже нема асфальту
- де довіряють, що тобі нема ще 18 і не питають документ в трамваї
-це місто, для якого замало однієї фотоплівки
- це місто, де існує лабораторія паранормальних явищ (цікаво, що там винайшли?)
- це місто запашної кави
- це місто Лева, місто-історія
- це місто, куди хочеться повернутися...
А з ним повернутися ще до одного містечка, що зветься Жидачів. Саме тут ми знайшли друзів і сказали: “Схід і Захід – разом!”. Щирість і доброта, з якою нас зустріли, не могли залишити наші серця байдужими. І хоч навколо було стільки всього нового, ми почувалися так, наче живимо тут із самого народження, і навіть шляхи Жидачева, здавалося, були нам добре відомі. Одразу стало зрозуміло, сумувати нам заборонять.
На другий день ми помандрували до Славського. Дарма казати, що цей час ми запам’ятаємо на все життя: неймовірно чарівні пейзажі, підйом на гору Тростян, обід в колибі (кав’ярні), катання з гори на пакетах і відчуття справжнього екстріму! Це далеко не весь перелік наших вражень. Повернулися ми до Жидачева втомлені й щасливі, повернулися якраз на Святу вечерю... Тут, на Західній Україні, шанують традиції й дотримуються їх (чому нам ще треба вчитися). Неможливо передати словами, яка атмосфера доброти й відкритості панувала навкруги. Кажуть, скільки людей прийде до твоєї оселі на свята, стільки разів завітає Бог, тим щасливіша буде родина. Сідають вечеряти після першої страви, а на столі тільки пістні страви. А потім... Потім настає час колядування, і так радісно чути: “Христос ся рождає”, а у відповідь: “Славимо його!” Сьоме січня – свято огортає твою душу. Вперше у своєму житті ми дивилися вертеп і по-іншому усвідомили, що то велике щастя, коли добро перемагає зло, і на небі запалюється Різдвяна зірка. А як ми колядували! Це дійсно неможливо описати! Ще більше нас здивувало те, що люди, йдучи вулицею, співають. І се так файно!
Але...
Смуток настав на третій день, коли ми заходили до автобусу й вигукували:“Ми любимо Жидачів!”. І хоч попереду було ще півдня перебування у Львові з походами до музею коштовностей і оперного театру, почувши слова диспетчера залізничного вокзалу: “З третьої колії відправляється поїзд сполученням „Львів - Запоріжжя” ”, ми зрозуміли – казка перебування в цім краї добігає свого кінця. Але кожна історія має своє продовження... То поки перегортається сторінка, ми згадуємо і в котрий раз вражаємося:

Марина Едуардівна Масютіна, керівник організації “Співдружність”(м.Бердянськ). Дуже дякую організаторам з боку зустрічаючої сторони директору організації “Наші візії” Оксані Полівчак, методисту відділу освіти Жидачівської райдержадміністрації Галині Хомич, всім сім’ям , в яких перебували діти та меру міста Жидачева Михайлу Щуйку за гостиність та теплий прийом нашої делегації. Сподіваюсь на подальшу співпрацю та розширенння дружніх стосунків між західом та східом України. До зустрічі в Бердянську!
Олена: Коли зайшла до музею коштовностей, здалося, що сіла в машину часу і тепер перебуваю в сімнадцятому столітті. Ексурсія класна! Експонати – диво! Хочу ще!
Стас: Тепер ми знаємо, що у Львові не одна (як було до нашого приїзду), а дві ратуші, друга з’явилася після екскурсії містом (гід – Сікорський В., який з нашою допомогою дізнався дуже багато про Львів).
Христина: Нам сподобалася екскурсія до музею гетьмана І. Виговського, яка закінчилася через півгодини після прощання з екскурсоводом.
Тетяна: Навчилася думати українською. А ще ці співи на вулиці – ніколи того не забуду!
Аня: Вразило гора Тростянка, зимовий краєвид Карпат. А після відвідування Львову було таке враження, що ми на машині часу перенеслися у Середньовіччя!
Андрій: Коли відкриють поїзд „Бердянськ – Жидачів”? Ніколи не мав гадки, що після цієї поїздки я вільно „зацьохкаю” рідною українською мовою! Все було здорово!
Микита: В кожному домі, де ми гостили, нас зустрічали як рідних або старих знайомих. Ми відчували гостинність та радість від зустрічи.
Світлана: Ніколи так гостро не відчувала – Схід і Захід разом! Разом – це коли тебе завжди вітають з усмішкою, коли в кімнаті вимкнено світло, в руках тримтять запальнички, і всі, сидячи по колу, співають: “Так на світі повелося...” Це коли не треба турбуватися, як правильно поставити наголос – тебе зрозуміють. Це коли, кажучи “пока!”, одразу питаєш: “Коли наступна зустріч?”, і щиро віриш, що таких зустрічей буде безмежно багато. Це щира радість бути разом. І я вірю – ми будемо!

Лисенко Світлана


























Bookmark and Share