Три дні, проведені разом з пасажирами Євроавтобусу. Харківщина. Враження від спілкування.


Далі... Розкішний стіл в затінку Гутянського лісового господарства. Втома поступово розчиняється в неперевершеній композиції кришталевого лісового повітря в суміші з хвилюючим ароматом української кухні. Численні напої, починаючи від соку, пива і до більш солідних з кожним наступним тостом ніби гарний масаж знімають накоплену напругу. Все відбувається на рівні гідному зустрічі поважної іноземної делегації з відповідною серйозною підготовкою мешканців міста в діапазоні від Районної адміністрації і аж до богодухівських учнів та їх батьків. Привітання, концерт, милі соняшники на згадку – гостинність вищої проби. Але не більше того… Якась незбагненна перепона ніби велетенський поріг заважає зробити той маленький і в той же час надзвичайно важчезний, але бажаний та важливий крок від просякнутого офіціозом статусу ”іноземний делегат” до такого чаруюче – теплого поняття ”свій”. Тому дефініція ”круглий стіл”, попри бажання іноземних гостів створити атмосферу невимушеності, напевно, найбільш адекватно спроектувала формат подальшого спілкування – щось на зразок банально-ввічливого словесного бартеру в чітко окреслених рамках. Та хіба ж можна осуджувати певну прохолодність богодухівчан, враховуючи на скільки недосяжно-далеким і маловідомим постає в їх свідомості той західноєвропейський, телеекранний світ необмежених можливостей. І як то тяжко – відчувати себе убогим родичем в заможному сімействі ЄС. І навіть доброзичливе „Welcome” звучало для них якось нереально віддалено аж до того моменту, коли представники тутешньої громади не запросили іноземних товаришів в свої домівки на ночівлю, що звісно було чудовою нагодою переконатись в малозначності геополітичної, економічної чи будь-якої іншої ознаки, коли першорядності набувають такі загальнозрозумілі, прості, інтернаціональні відносини людяності.
Місто Харків. День другий. Спека аналогічна. Настрій піднесено-бадьорий. Відчувається вплив вдалого сніданку. Автобусна оглядова екскурсія містом з В’ячеславом Гусєвим в ролі гіда-перекладача під бурхливий акомпанемент оплесків, що вже стали традиційною приправою подорожі, така собі емоційна реакція для вираження захоплення, хоч іноді не зовсім щира, але спрацьовує ефективно – в результаті всім весело.
На додаток трішки задумливого смутку, червоні гвоздики, тисячі імен увіковічених на камені – цвинтар загиблих польських солдатів…
Місія „євроавтобусівців” набирає обертів. Адже одна справа побачити зі сторони, а зовсім інша відчути з середини. Вони відважились на цю виснажливу мандрівку не тільки щоб побачити, що ж це за Україна така. Ні! Цим їх жадобу дії явно не вдовольнити. Вони хочуть більшого. Відчувалось те відчайдушне бажання поділитися своїми знаннями, досвідом, зрозуміти чим живе молодий українець, що його цікавить, просто зірвати ширму упередженості. Тож, дорога до Чугуївського технікуму. Процес підготовки до зустрічі: визначення актуальних тем для розмови, написання запитань для інтелектуальної гри, розподіл обов’язків. Словом, бойова готовність № 1. Вони переповнені ентузіазмом, ніби готові віддати частку себе, та чи готові чугуївські студенти її прийняти? За кілька хвилин все з’ясується...
Вони прийшли без меча, та зустріли їх зі щитом.
Знайомство відбувалось спочатку в актовій залі технікуму. Людей, потрібно зауважити, зібралось немало, бо для пересічного жителя такого містечка як Чугуїв розмова з поляком, німцем чи голландцем – щось на кшталт маленького дива. І як же прикро було спостерігати, що ця розмова так і зацементувалась в формі монологу.
А зусилля учасників Євроавтобусу налаштуватись на хвилю дружніх взаємин радше нагадувала намагання зсунути з місця величезну вантажівку. Адже для місцевих студентів вони представники далекого зарубіжжя, десь за межами досяжного, до якого, як вважають, немає доступу, чим і пояснюється їх замкнута сконцентрованість на власному світі. Так, першопрохідцем бути завжди важко, але ж хтось має показати, що Західна Європа – це не закритий клуб впливових держав, що німецький студент може вільно спілкуватись з українським, що іноземній молоді цікава українська культура, що існує маса доступних кожному можливостей подорожувати за кордон, наприклад, на волонтерських засадах. Тому так важливо було провести цей міжнародний проект, а особливо в невеличких містечках, де проблема доступу до євроінтеграційної інформації стоїть катастрофічно гостро. І нехай одразу й не було тієї очікуваної активної зацікавленості, але я впевнена, що в голові кожного чугуївського студента, що прийшов на зустріч, промайнула думка: “Дійсно, а що коли спробувати? Може, та сама Польща не така вже й далека?” Звичайно не варто сподіватись, що всі одразу побіжать до інтернету в пошуках програм різноманітних обмінів, але щось насправді змінилось в очах тієї молоді, ніби назріло бажання доторкнутись до того нового, небаченого, хоча ще й з деякою пересторогою. Двері привідкрилися. Це був перший поштовх. Можливо, якби ще кілька, то вони з безжальністю землетрусу зруйнували б вщент всі пострадянські стереотипи. А на вході до технікуму більше красномовно не маячив би серп і молот…
Після такої емоційно важкої зустрічі, звичайно, наші закордонні друзі дещо спантеличені і намагаються детально проаналізувати все, що сталося, якомога краще провести подібні заходи в майбутньому. Зрештою, дискусія трансформується в колоритний спів українських, польських та німецьких пісень…
Наступний (третій) день лунав вже під музику офіційності, адже передбачалось два круглих столи за участю представників влади, регіональних делегатів, гостей з Росії і звичайно ЗМІ, відкриття першого в місті Центру європейської інформації. Приємною несподіванкою було те, що майже всі пасажири Євроавтобусу розуміють українську мову, тому переклад був необхідний лише кільком з них, а також нашим друзям з Росії :).
А завершився процес інформаційно-культурного обміну в одному з нічних закладів Харкова, де під гучні заклики ”Будьмо!” вже остаточно нівелювались будь-які реальні чи вигадані розбіжності.
На цьому моя мандрівка Євроавтобусом скінчилась. На жаль наші шляхи розійшлися, але я безмежно вдячна всім учасникам проекту! Ви просто СУППЕР!

Довідкова інформація:
14-28 травня 2007 року в рамках міжнародного проекту «Євроавтобус. Молодь - молоді. Європейський союз – Україні» відбувається двотижневий автобусний тур молоді з Польщі та Німеччини містечками Волинської, Київської, Харківської та Донецької областей України для участі у молодіжних заходах євроінтеграційного спрямування.
Проект реалізується в рамках програми Фундації Стефана Баторія (Польща) „Партнерство громадських ініціатив — Німеччина–Польща–Україна”, котрий організований і фінансований спільно з Фундацією Роберта Боша (Німеччина) та ПАУСІ (Україна). Ініціатором і головним партнером проекту в Україні є Харківська обласна молодіжна організація «Фундація Регіональних Ініціатив». Головним польським партнером є Фундація iм. Казімєжа Пуласкєго та молодь з організації «Форум молодих дипломатів» (Варшава). Головним німецьким партнером є Форум Європейських рухів „Молодь створює Європу” (Берлін). Міністерство закордонних справ України здійснює патронат заходу.

Зустрічала Євроавтобус на Харківщині – Світлана Полінкевич















Bookmark and Share