Борщагівку і Троєщину пропонують розписати графіті


Нині писати графіті у столиці України заборонено, хоч знайти ці малюнки можна на стінах мало не в кожному дворі. Багато малюнків на Оболонській набережній та біля станції метро Дніпро. 30-річний художник Марк Пустовіт уважає, що прикрасити вуличним малюком потрібно ”спальні” райони Києва.

— Борщагівка, Троєщина, Харківський — погляньте: скрізь однакові безликі будівлі, — каже Марк. — Із бюджету іноді виділяють кошти на їх побілку, перефарбування. Чому б не дати цю фарбу хлопцям-графітчикам? Вони би перетворили околиці Києва в арт-галереї.

Графіті-рух зародився в 1960-х роках у Нью-Йорку. Художники-райтярі зазвичай працюють у великих містах, для своїх робіт обирають поверхні у промислових районах, уздовж залізниць, у переходах. Розписують залізничні потяги — зазвичай нелегально. За кордоном до вуличного малюнка багато художніх критиків ставляться як до мистецтва. Деякі роботи представлені в галереях сучасного арту.

— От намалювати би п’ять кілометрів графіті в Києві — й одразу до Книги рекордів Гіннеса, — ділиться планами Пустовіт.

— Я бачила графіті вздовж Либеді, мені подобається, — каже 32-річна Яна Щегельська, яка живе на пр-ті Лісовому, 15. — Хай би трансформаторну підстанцію в сусідньому кварталі розфарбували.

— Якби виділили місця, де люди могли б спокійно малювати, то менше в під’їздах по стінах черкали, — зауважує 26-річний Антон на прізвисько Лабан, який 5 років присвятив графіті. — Узагалі, граферів ділять на бомберів і райтярів. Перші просто розбрискують фарбу по поверхні, а другі малюють класні малюнки зі змістом.

Водночас столична влада вважає, що місто потрібно почистити від графіті. У січні цього року міський голова Леонід Черновецький заявив, що художників-граферів будуть суворо карати. Його підтримують працівники ЖЕКів, які зафарбовують малюнки.

— Як би красиво не було, якщо впіймають графітчика за руку, він має заплатити 119 гривень штрафу, — зазначає працівник Державного управління контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном Києва Андрій Сергієнко.

— Я бачив, як стирають графіті піском біля метро Дніпро, — каже Пустовіт. — Під великим тиском подавали пісок, і все зчищалося, як наждаком. Камінь гранітний відривався разом із фарбою. Однак через кілька тижнів пацани знову розмалювали.

Дмитро СИЗОНОВ, Мар’яна ГРІН

















Bookmark and Share