Як арт-директор агенції «Арт Велес» добирав виконавців для помаранчевої революції і як він демократизуватиме «Євробачення»


Єдиний всеукраїнський фестиваль рокової та альтернативної музики «Рок-екзистенція», Клуб етнічної музики і, звичайно, революційний марафон на майдані Незалежності під час помаранчевої революції — все це пов`язано з іменем одного з найкращих режисерів сучасної України, керівником агенції «Арт Велес» Тарасом Грималюком. Він — один із тих, хто створює високі стандарти українськості, за якими сьогодні живе інтелігенція. «Арт Велес» — це знак якості в українському шоу-бізнесі. У Києві знають: якщо за акцію відповідає агенція Тараса Грималюка, вона відбудеться на найвищому рівні. Певно, тому Віктор Ющенко саме цю людину запросив до співпраці та поїздок по регіонах під час виборчої кампанії. Певно, тому Грималюк був одним з організаторів постійно діючої революційної сцени, відомої тепер на весь світ. І хоча Тарас зізнається, що вже втомився розповідати про свою та «Арт Велесу» роль у революції, про той час він згадує з помітним блиском в очах. Тим більше, ми розмовляємо в кафе, з вікон якого видно майдан Незалежності. Саме той, на якому Майдан невдовзі вдруге народиться на «Євробаченні», до організації якого Грималюк також має безпосереднє відношення.


«Люди відчули б фальш, якби після Ющенка на сцену вийшли якісь «отпєтиє мошеннікі»
— Тарасе, ви були режисером відомої сцени на Майдані. Наскільки складно було її організувати?

— З одного боку, було важко, бо всі відчували той владний тиск, небезпеку, яка могла бути на Майдані. Була тривога, але, з іншого боку, ми зосередилися на роботі і я не сприймав близько до серця ті чутки, які намагалися поширювати: «там іде спецназ», «там ідуть із битками», «зараз усіх будуть «мочити» тощо. До того ж навколо сцени працювали постійно більше сотні людей, і в кожного з них — свої проблеми, вимоги й страхи, з кожним треба було переговорити, заспокоїти, запевнити в перемозі революції. Була віра й підтримка людей по всій Україні. Майдан випромінював потужну енергію, додавав сил для роботи. Відчувалось, що тут відбувається щось історичне, незвичайне і що ти береш у цьому безпосередню участь.

— Ходили чутки про те, як створювалася «помаранчева музика»: нібито Грималюк збирає на сцені тих артистів, котрі подобаються особисто йому. За яким критерієм ви добирали виконавців? Кажуть, залишилося багато ображених, які хотіли виступити на Майдані під час революції, а ви їх начебто не пустили...

— По-перше, фізично було неможливо, щоб виступили всі. А по-друге, якби ми випускали на сцену всіх бажаючих, то перетворили б її на такий собі цирк, де крутилися б різні за рівнем та естетикою виконавці. Тому треба було відсікати, наприклад, дуже агресивну або непрофесіональну музику. Ми намагалися не допускати відвертої примітивної попси і всілякої «розважалівки». На Майдані потрібні були саме ті пісні, в яких звучить підтримка духу, надія, ті пісні, які допомагали б людям повірити в перемогу і піднімали народ на барикади. Таких пісень найбільше у рок-музиці. Тому там найбільше виступали рок-гурти, які їздили з Віктором Андрійовичем у передвиборчому турі.

Власне, рок — музика протесту. Ми це знаємо ще з епохи перебудови. До речі, багато соціологів вважають, що хвиля радянського року більше вплинула на зміну свідомості людей СРСР, ніж усі промови політиків разом узяті. І саме рок-музика за своєю щирістю, оригінальністю, невторинністю найбільше підходила до образу Ющенка. Він завжди є простим, щирим, природним та органічним. І люди відчули б фальш, якби після Ющенка на сцену вийшли якісь «отпєтиє мошеннікі».

«Потрібно змінювати систему і людей»
— З приходом нової влади вже відчуваються зміни в українському шоу-бізнесі?

— Про це ще рано говорити. Не можна чекати, що як тільки хтось обійняв нову посаду, поміняв табличку на дверях, усе відразу стане добре в шоу-бізнесі і в культурі взагалі. Коли навіть між самими діячами культури не вироблено якоїсь однієї визначеної позиції, вирішити всі проблеми одним указом Президента неможливо. Треба поступово напрацьовувати нову законодавчу базу, яка відповідатиме сучасним реаліям. І найголовніше — необхідно змінювати саму систему й людей. Ми нічого не зробимо зі «старими» людьми, які все життя пропрацювали в іншій системі.

— Одне з останніх «культурних» призначень — керівництво Палацу «Україна». Як ви оцінюєте Миколу Мозгового в новій ролі?

— Потрібно оцінювати за результатами роботи... Якщо він зосередить свої зусилля на підтримці української пісні — плюс. А якщо вибудовуватиме нові корупційні схеми — мінус.

— Але це один із прикладів, про які ви говорили, — «старі» люди займають нові посади. Багато хто з митців, наприклад, хотіли б вас бачити на цій посаді...

— Я б не хотів (сміється. — Авт.). Що таке директор Палацу «Україна»? Підписувати угоди і брати гроші за оренду? Це не є творча робота. Господарська робота мені зовсім не підходить. Але те, що треба ставити людей молодих, — це 100 відсотків. Тому що в іншому разі буде все те, що й було, тільки тепер із «помаранчевого» боку.

«Євробаченням» в Україні займаються аж занадто мистецькі люди, тому воно принаймні не буде попсовим»
— Ви входите до складу оргкомітету з підготовки та організації «Євробачення». На вашу думку, чи готовий Київ до цього свята?

— Знаєте, українець продасть останню сорочку чи позичить у сусіда те, що потім віддаватиме три роки, але він прийматиме гостей на відповідному рівні. Це наша ментальність. Тому я переконаний, що все буде не просто добре, а дуже добре. Я думаю, що і з організаційного боку Україна добре підготується, тим більше що цим переймається держава, виділяються кошти. Це дійсно важлива міжнародна акція, на якій Україна має показати своє нове обличчя. Що стосується креативного боку, я сподіваюся, в даному разі все буде не гірше, а можливо, навіть і краще, ніж це проходило в інших країнах. В Україні творчою частиною «Євробачення» займаються люди, які, можливо, аж занадто мистецькі для такого конкурсу, тому в нас це принаймні не буде попсовим.

— Чим Україна здивує світ?

— Паралельно з офіційною частиною відбуватимуться події на Майдані, якими опікуюся я. Такого не робили в жодній країні. Головна ідея «майданних» подій під час «Євробачення» — демократизація конкурсу. Дуже багато людей бажають потрапити на «Євробачення», але вони не зможуть це зробити з двох причин. По-перше, Палац спорту не може всіх умістити, а по-друге, квитки досить дорогі. І в Миколи Томенка, який є головою оргкомітету, виникла ідея, що для цих людей необхідно зробити «Євробачення» на Майдані. Ті, хто прийде на Майдан, зможуть побачити повну трансляцію півфіналу 19 травня і трансляцію фіналу 21-го числа. Уперше за всю історію конкурсу буде пряме включення з вулиці — Майдану та Хрещатика. Європа зможе побачити Київ уживу.

Друга ідея — це ще раз продемонструвати Європі Україну демократичну, нову, молоду, показати бажання українців жити в цивілізованій, правовій, культурній, європейській країні. Це ще одна своєрідна презентація України після помаранчевої революції.

— Крім трансляції «Євробачення», на Майдані буде свій концерт. Які гурти виступатимуть? Знову зберігатиметься рокова концепція у цьому, як ви сказали, попсовому конкурсі?

— На «неофіційній» сцені ми презентуємо не «Євробачення», а Україну. І тут музика може бути різна. На Майдані буде багато подій, які розпочнуться з 14 травня, — Дня Європи. Сценарій ще в стадії розробки, тому важко сказати, яка це буде музика, але це точно не буде якийсь один жанр. Крім гуртів, будуть запрошені люди з різних сфер життя, у яких братимуть інтерв`ю. Вони висловлюватимуть свою думку про сучасну Україну, про те, яким вони бачать наше майбутнє, що нам треба робити, щоб Україна змінювалася.

«У 1997-му Пономарьов був значно популярнішим в Україні за Кіркорова»
— Давайте поговоримо про наш шоу-бізнес загалом. Як відомо, нещодавно відбулася зустріч віце-прем`єр-міністра Томенка з керівниками радіостанцій, на якій ніби домовилися про збільшення обсягу вітчизняної музики в ефірі. Як ви відчуваєте, щось змінилося?

— Я знаю, що Микола Томенко збирається влаштувати ще одну таку зустріч, яка буде ширшою. Збиратимуть керівників провідних радіостанцій та діячів українського шоу-бізнесу. Чесно кажучи, я вже років п`ять не ходив на подібні «круглі столи». Раніше я від цього відмовлявся, бо, крім того, що «сіли, побалакали, встали та й заплакали», далі, як правило, нічого не просувалося. Але це було в старій Україні. Коли ж ми говоримо про нову Україну і коли ініціатива йде від самої влади, то це вже великий плюс. Бо раніше влада до цього ставилась прохолодно.

Річ у тім, що порушується закон, порушуються ліцензії, і певні державні інституції мають контролювати це або позбавляти ті самі радіостанції ліцензій, або розбиратися, чому встановлені умови не виконуються. Я думаю, з цим буде дуже важко боротися, але спільними зусиллями це побороти можна й потрібно. Нова Україна не може обійтися без української культури. Крім культурних пріоритетів, тут ще є великі економічні сподівання. Треба дивитись правді у вічі: попри посмішки і обнімання державних діячів та дипломатів, ми сьогодні живемо у досить прагматичному світі, де кожна країна дбає про свої національні інтереси та поширеннях їх у всіх сферах. І якщо цей горезвісний український шоу-бізнес запрацює, то він працюватиме на власну державу. Тоді буде за що знімати кіно, робити виставки, ремонтувати кінотеатри, дитячі мистецькі школи. В усьому цивілізованому світі так робиться, і ми від цього нікуди не дінемося.

Сьогодні інформаційний простір в Україні треба захистити. Поступово, конкуруючи з інтересами російських та європейських компаній, українські зможуть вирости до відповідного рівня і самі себе захищатимуть. Зараз треба, щоб український артист знав, що він має «зелений коридор» для розвитку. Бо наразі, коли він приходить на телеканал чи FM-станцію, йому кажуть, що за ротацію пісні він повинен платити. Але ні європейські, ні російські виконавці на цьому каналі чи радіо за свою присутність не платять. Тільки український артист у себе, у своїй країні повинен платити за ротацію своєї музики. Треба змінювати цю ситуацію. Радіостанції та телеканали не повинні жити за рахунок артистів — вони повинні жити за рахунок реклами. Наразі вони смокчуть кров з українського артиста — це його вбиває, в нього немає можливості для росту. Виходить замкнене коло, яке треба розірвати.

— Радіостанції аргументують своє небажання транслювати українську музику тим, що начебто саме українські виконавці роблять неякісний продукт. Здається, це не зовсім так?

— В Україні є багато якісного продукту, так само як і неякісного, аналогічно як і в Росії, Прибалтиці, Франції тощо.

Є кілька чинників, які примушують програмних директорів ставити ту чи іншу пісню. По-перше, вони керуються власним розрахунком, що є прийнятним для їхнього радіо, що може принести їм рейтинг. Але насправді люди слухатимуть усе, що ти їм крутиш. Тому нинішній репертуар радіоефіру — на совісті тих директорів, які формують програму. Смаки ж власників радіо не завжди найкращі та частіше орієнтовані на російську музику. Взагалі, все, що приходить iз Москви, для них є більш цінним, навіть якщо воно мистецьки зовсім не вартісне і гірше, ніж українське. Склався такий стереотип, який подолати дуже важко.

Я чув слова директора однієї радіостанції: мовляв, якщо він збере всі українські сучасні пісні, то йому не вистачить навіть на один день ротації. Насправді це брехня. Він або просто не знає цих пісень, тоді треба йому допомогти, або він їх не шукає і не намагається цього робити, а отримує вже готові нарізки, які йому скидають друзі чи рекордингові компанії з Москви, зацікавлені в ротації своїх артистів.

Цю ситуацію необхідно ретельно аналізувати і стояти на принципах національних інтересів. Власники радіостанцій і телеканалів повинні зараз піти назустріч українському артисту, і за рік-два вони отримають масу якісної української музики та українських кліпів.

— Як ви вважаєте, створення радіо винятково з українською музикою може змінити ситуацію?

— Це суттєво допоможе, але ситуацію не змінить, бо проблему треба вирішувати в комплексі. Існує ще понад три десятки FM-станцій, і вони всі мусять працювати на українського артиста. Якщо радіо зроблять хоча б один крок назустріч артистам, ситуація може дуже швидко змінитися. Наприклад, згадайте 1997 рік, коли Олександр Пономарьов був значно популярнішим в Україні за Філіппа Кіркорова... Зараз це порівнювати неможливо. Візьміть хоча б новорічний телеефір: Кіркоров, Галкін, Пугачова. Невже український народ так прагне бачити лише цю «святу трійцю»? Ми повинні усвідомлювати, що це є артисти чужої держави, а ми допомагаємо їх «розкручувати». Музичний ринок сьогодні є повністю окупованим, і ми втрачаємо великі кошти, які звідси йдуть до Москви, — з концертів, з продажу квитків, дисків тощо. Звичайно, ми не можемо зробити таку собі культурну автономію, але у стані цієї окупації український ринок завжди перебуватиме на маргінесі.

«Ми повинні зараз скористатися з тієї зацікавленості Україною, яка існує в Європі після помаранчевої революції, і відкрити світові свою культуру»
— Тарасе, на вашу думку, чи достатньо в Україні фестивалів, які можуть допомогти в популяризації української музики?

— Фестивалів в Україні абсолютно не достатньо. Фестивальне життя в Києві, зокрема, настільки бідне, що його не можна порівняти навіть з якимось провінційним європейським містом. Зараз ми з Олегом Скрипкою робимо фестиваль етнічної та world music на Співочому полі — «Країна мрій». Але більше фольклорних фестивалів у нас фактично немає. А в Чехії їх, приміром, 39...

Та найбільше в Україні не вистачає фестивалів міжнародних. Ми повинні зараз скористатися з тієї зацікавленості Україною, яка існує в Європі після помаранчевої революції, і відкрити світові свою культуру.

— Що зараз робить ваш Клуб етнічної музики?

— Час від часу ми ходимо в експедиції по селах, записуємо автентичну музику, зберігаємо й перезаписуємо архіви. Зараз готується дуже цікавий диск автентичних українських колискових. Думаю, він з`явиться до середини травня. Далі буде перевидання першого диска титульного проекту «Берви», бо дуже багато бажаючих його отримати. Далі на черзі у нас диск «Традиційна культура Карпат» — там будуть тексти, фотографії предметів народної культури, зібрана унікальна музика. Ми довго робимо диски, бо намагаємося, щоб вони стали такою своєрідною музичною енциклопедією народної культури. Але виходить дуже якісно — таке не соромно подарувати Президентові будь-якої держави.

Крім видання дисків, проводяться різні акції. Наприклад, на Великдень буде фольклорна акція за участю чудових колективів. Це буде в районі Борщагівки, біля церкви, просто неба.

— Як можна стати членом Клубу?

— Оформити заявку в інтернеті на нашому сайті, тоді дирекція прийме рішення щодо вашої участі. Перешкод для вступу практично немає ніяких. Якщо людина дійсно цікавиться автентичною музичною культурою, вона може стати членом Клубу і отримуватиме інформацію про наші експедиції, акції, концерти, а також зможе купувати диски з нашої автентичної серії практично за собівартістю, а деякі диски, які ми випускаємо спеціально для членів Клубу, отримувати безкоштовно.

Ідея в тому — щоб навколо Клубу згуртувати людей, які справді цікавляться народною музикою. Бо радянська епоха шароварщини вбила в багатьох людях бажання цікавитись чимось народним, вони сприймають це як другосортне, не дуже глибинне — шаровари, вареники, вишиванки і так далі. Насправді ж це давня і висока культура. Ми хочемо навколо Клубу об`єднати шанувальників автентичної народної традиції і хочемо, щоб ця аудиторія постійно розширювалась.

Розмовляла Олена КУРАНДА, "УМ"

Bookmark and Share