Скінхеди в Росії. Минуле, сьогодення й майбутнє. Частина 1


Досить згадати вибух на Черкізовському ринку, численні напади на громадян неросійської національності й іноземців, бійки в Китай-Городі й станції метро "Бауманська". У скінхедів, втім як і будь-якої іншої політичної організації, є свої творці, злети й падіння, є й своя історія.

Ще недавно, у середині й кінці 90-х, говорячи про терористичні або радикальні організації, більшість спостерігачів і представників влади мали на увазі "ліваків". Досить згадати вибух у приймальні ФСБ, справу Губкіна, підрив пам'ятника Миколі Другому, пікети й мітинги в центрі Москви, різноманітні й багаті на вигадку листівки.

Більшість лідерів цих організацій або дотепер перебувають у в'язницях, або зовсім відійшли від справ.

Але поки влада й силові структури завзято й з усією можливою міццю боролися з ліваками, у Росії тихо й спокійно розвивався й ріс рух ультраправих, до пори до часу не привертаючи до себе уваги, а найчастіше навіть відчуваючи підтримку деяких держструктур і їхніх окремих представників.

При цьому треба розуміти, що більшість акцій, які влаштовували "ліваки", обходилася без жертв. Найчастіше страждали вони самі. Одним з головних принципів їхніх піротехнічних досвідів було незаподіяння шкоди простим громадянам. Якщо можна обійтися без жертв, то треба обійтися без них.

Праві радикали діють зовсім по-іншому. Можливо, це пов'язане з нав'язаною західними попередниками наших нацистів і расистів моделлю поведінки, можливо, це прикмети часу, а може, вони просто не можуть існувати по-іншому.

Тільки зараз почалися конкретні дії силових структур відносно лідерів і бойовиків правих рухів. Втім, відразу ж потрібно сказати про те, що "скіни" й праві націоналісти - це не одне й теж.

Та й у цілому рух скінхедів настільки різноманітний й різноликий, що вони самі найчастіше плутаються у формулюваннях і приналежності до тої або іншої структури. До того ж досить часто міняють політичних заступників, якщо взагалі їх мають.

Ти пам'ятаєш, як усе починалося...

Але про це трохи пізніше. У цілому ж нинішні "скіни" мало чим відрізняються від підлітків 90-х, 80-х і більш ранніх років. Просто в кожний період часу завжди були молоді забіяки із числа підлітків і юнаків, яким потрібно було випустити пару за допомогою кулаків. От тільки політичної або расистської складової раніше вдавалося уникати. Це "надбання" нашого часу. А до цього були любери й хіпі, дворові й районні "команди", що виходили на пустирях "стінка на стінку". Тоді ще билися до першої крові...

А потім з'явилися нові дядьки, які набирали "биків" не в бандитські "бригади", а на мітинги й ходи, на розбірки й "стрілки". За ці акції непогано платять. Іноді навіть оплачують дорогу, не кажучи вже про харчування й такі дрібниці, як майки й інша атрибутика. І користуються цим не тільки "скіни", але й інший не дуже розуміючий, у що грає, молодняк. Їм спеціально утовкмачують у голови напівправду, що легко запам'ятовується й закріплюється в ще не зміцнілій свідомості. Саме таку не до кінця обтяжену інтелектом юрбу легко зомбувати на будь-яку провокацію. Саме з такої юрби починаються штурмовики й гітлерюгенд. А назва значення не має - важливий результат. Важливо, що завжди можна сказати: за нами стоїть народ, нас підтримує молодь.

Ми не будемо сьогодні говорити про численні молодіжні течії Росії. Це тема окремого дослідження. Сьогодні найбільше говорять про правий. Статті про чергові "акціях скінів" і тих, хто посилає їх на бойню, незмінно викликають люті дискусії. Так що ж відбувається сьогодні в правому русі?

Цей рік виніс на поверхню всі націоналістичні рухи, що називають себе православними, націонал-соціалістськими, історичними об’єднаннями, язичницькими, нацистськими... Якими завгодно. Аби тільки був привід засвітитися й показати свою значимість. Тим часом, якщо повернутися до джерел всіх цих численних рухів, легко побачити, як швидко деградує сама ідея націоналізму, наскільки дрібніють її натхненники й лідери, наскільки більш жорстокими стають влаштовувані їх "молодою зміною" акції.



Найчастіше самі учасники всіх цих численних організацій зовсім не розуміють, у чому різниця між націоналістом, націонал-патріотом й націонал-соціалістом. Для більшості з них цієї різниці просто немає.

Термін "національно-патріотичні сили" з'явився ще в 30-і роки XX століття в середовищі білоеміграції. Але активно його стали використовувати для позначення таких організацій, як "Пам'ять". Патріотизм тоді ще не був лайливим словом і мав державницьке забарвлення й примітку "радянський".

В 90-х націонал-патріот вже не нинішній "православний хоругвоносець", що сприймається багатьма як анахронізм, а скінхед, що тільки ввійшов у моду. Москвичі пам'ятають, як "скіни" маршем повзводно висувалися на концерти й побоїща, чітко чеканячи крок кованими черевиками. Всі як один голені, незважаючи на стать.

"Націоналізм" - більш давнє, широке й шляхетне поняття. З нього починалися європейські визвольні революції середини XIX століття. У будь-якій інтерпретації націоналізм має на увазі, що в державі, у якій більшу частину населення становить якийсь народ, вся повнота влади повинна бути зосереджена в руках цього народу. І ні про яку дискримінацію тут мова не йде. Але про це сьогодні забувають і прихильники й супротивники націоналізму, зводячи його до містечкового "Росія для росіян", "Бий... - рятуй...". А націонал-соціалісти йдуть ще далі, стверджуючи, що тільки вони у випадку перемоги мають право на владу. І це найбільш близько до ідей Гітлера, і саме тому його звеличують багато скінхедів, не завжди розуміючи зміст цитованих ідей.

Я вже не кажу про те, що в їх зміцнілих тільки в бійках, а не в книжкових премудростях, головах така каша, що просто диву даєшся, звідки вони беруть інформацію. Хто не вірить - досить зайти на будь-який НС або йому подібний форум.

Є й ще одна особливість нинішніх націонал-радикалів. У силу особливостей політичної традиції в Росії практично немає ультранаціоналістичного руху, що не розділяє тією або іншою мірою антисемітських стереотипів.



Не можна не згадати й ще один немаловажний момент: вся політична система країни ще недавно була радикальна. Це була невід'ємна частина нашого життя. Тому радикалізм РНЕ, що брав участь у подіях 93-го року, або побиття іноземців скінхедами сприймалися в суспільстві досить спокійно. Воно не обурювалось цими витівками, а навіть десь співчувало їм.

Олег Фочкін, «Московський комсомолець»

Джерело: Молодіжна правда













































Bookmark and Share