Колишня Спілка піонерських організацій Києва збирається представляти Україну у світовому скаутському русі


Про те, що в останні дні листопада 2004 року світовий скаутський рух погодився на представництво України у вигляді маловідомої і відверто не скаутської організації СПОК, пластуни дізналися з інтернету. У циркулярі Всесвітнього бюро скаутського руху від 31 січня сказано, що коли бодай 8 нацiональних скаутських органiзацiй-членiв СОСР це рішення не опротестують, то з 1 травня Спілка піонерських організацій Києва (у назві якої слово «піонерських» з деяких пір замінили на «підліткових») стане єдиним представником України у світовому скаутингу. Те, що Україна опанує ще один щабель свiтового визнання, звiсно, приємно. Адже пред-ставництво країни у Свiтовiй органiзацiї скаутського руху рiвноцiнне членству держави в ООН чи олiмпiйському комiтетi. Однак представника для такої мiсiї, очевидно, обрали нечесно.
Усі визнають, що СПОК і Національна скаутська організація України «Пласт» абсолютно не співмірні і за досвідом, і за чисельністю, і за відповідністю до скаутського закону й методики. Однак дорога «Пласту» до світової організації немов оповита незримими путами, а дорога СПОКу — змащена погідливим маслечком. Складається враження, що над Україною опускається нова завіса на покоління вперед, такий собі «організуючий і контролюючий елемент» між нами і світом.


Сто років наперед
Хто дивиться вперед на 50 років — вирощує сад, а хто на 100 років — виховує нове покоління, кажуть мудреці. З того часу, як «Пласт» відкрив обрії скаутського вдосконалення для українських дітей, минуло вже 93 роки. За цей час скаутським вихованням було охоплено тисячі українців, видано десятки книг, вдосконалено методику. Хоча на рідній землі «Пласту» постійно доводилося продиратися крізь терни. Частина пластунів зберегла пластову методику й архів у діаспорі. Ті ж, що залишилися в Україні, гинули, захищаючи право свого народу на життя. У радянській катівні загинув вихованець «Пласту» доктор Петро Франко, син великого Каменяра, що написав пластовий гімн.
З-поміж пластунів, які з першими променями свободи на початку 1990-х років повернулися з діаспори в Україну — доктор Богдан Гаврилишин, член Римського клубу (куди входить близько сотні найвидатніших учених і мислителів планети). Сьогодні пан Гаврилишин очолює Міжнародний інститут менеджменту в Києві. Вперше на пластовий табір у Карпатах він потрапив десятирічним, у 1937 році. «Вечірня молитва, ватра, гутірка про Україну, візит до митрополита Шептицького — це було закріплення почування, що я українець і маю відповідальність перед суспільством, — згадує пан Богдан. — Сильне бажання щось дати для інших, особливо для своєї країни, я отримав з маленького пластового правила: робити щодня щось добре».

Головним завданням скаутингу (що був започаткований на початку ХХ століття у Великобританії) є виховання молоді як позитивних громадян, корисних членів своєї місцевої, національної та світової спільноти. Скаутинг — це не «позашкільне дозвілля», а стиль життя. Тому «Пласт» — це ніби родинна організація. Старші стають вихователями, після 30 років переходять у пластові сеньйори і до «останньої ватри» (тобто до кінця своїх днів) вони — пластуни. На Західній Україні пластуни-дідусі й бабусі, які ще бачили війни, займаються з найменшими, 6—10-річними пластунами. Щороку напередодні Різдва Христового з Віфлеєма до Відня скаути Австрії привозять святий вогонь, а звідти національні скаутські організації розповсюджуєть його країнами Європи. До України вже сьомий рік поспіль святий вогонь привозять пластуни. Благодійні та екологічні акції, допомога інвалідам, сиротам — все те, що роблять скаути у суспільстві своєї країни, в Україні виконують пластуни.

«Пласт» — чи не єдина виховна організація в Україні, яка видає свої журнали: «Пташеня» (для найменших), «Пластовий шлях» (для старших), «В дорогу!» (методичний часопис для виховників, за яким так і полюють учителі та працівники позашкільних закладів). Кілька років тому пластовою методикою зацікавилася Академія педагогічних наук України. «У мене є всі підстави казати, що «Пласт» є єдиною організацією на пострадянському просторі, яка цілковито володіє скаутським методом, використовує найновіші досягнення педагогічної і психологічної науки — каже завідувач лабораторії дитячих об`єднань Інституту проблем виховання АПН України Раїса Охрімчук. — Багато виховних технологій «Пласту» випереджають нашу освітню практику, бо пройшли апробацію на міжнародному рівні впродовж майже 100 років».

Справа товариша Бондаря
Піонерські організації на довгі десятиліття спотворили ідею скаутингу, підмінивши поняття служіння людям (клич «Будь готовий!») ідеологічним: «К борьбе за дело Коммунистической партии будь готов!» Сьогодні СПОК, «донька» атеїстичної організації, нехтує обома «заповідями» скаутингу — вірністю Богові і Батьківщині. У ній і тепер немає релігійного виховання, а патріотизм для СПОКівців вважається ледь не гріхом. Немає і систематичних щотижневих занять, чого вимагає скаутська методика.

Поки молодь СРСР була заблокованою для спілкування з однолітками у світі, Світова організація скаутського руху (СОСР )ділила свої терени на п`ять частин: Європейську, Міжамериканську, Азійсько-Тихоокеанську, Арабську та Африканську. З розпадом «імперії зла» прибалтів прийняли в європейську сім`ю, а для інших «колишніх» утворили нову частину: Євразійську. Туди «записали» й Україну, розташовану в самісінькому центрі Європи. Євразійське регіональне бюро, що розміщується у Криму, в Гурзуфі, координує розвиток скаутського руху на території 12 держав так званого СНД. Очолює бюро Олександр Бондар, колишній москвич і співробітник радянського Червоного Хреста, який «по долгу служби» раз по раз їздив за кордон, переважно до Швейцарії. Наразі не відомо, які додаткові завдання виконував посланець СРСР у Женеві, де міститься Міжнародне бюро скаутського руху. Але з майбутнім директором СОСР заприязнився настільки, що згодом будь-яку інформацію про скаутський рух на пострадянському просторi з вуст пана Бондаря він приймав за чисту монету.

Тим часом в Україні провідники «ще того» молодіжного руху отримали надскладне завдання: викувати скаутів із колишніх піонерів. Представляти «оновлену УРСР» у світі, очевидно, вирішили керованою організацією, лідери якої не заважатимуть тягти копійчину зі світової калитки до кишень євразійських молодіжних господарів. Уже більше року пан Бондар, що отримує платню від світового бюро, склеює «національну скаутську» зі «своїх» людей. Хоча на зустрічах з пластунами завіряє їх, що «кращого в Україні годі й шукати», поза очі обговорює створення організації, яка «гідно представляла б нашу державу в світовій скаутській спільноті» зі, скажімо, керівництвом новоствореної Федерації скаутів «Галицька Русь» — дітищем радикального Російського молодіжного братства у Львові.

На початок 1991 року в Україні, окрім відновленого «Пласту», почали з`являтися нові групи, які пробували виховувати молодь за скаутськими методиками. Цікаво, що переважна більшість таких осередків виникала після того, як у регіоні з`являвся «Пласт». Скажімо, у Вінниці, де пластові осередки були вже у 1992 році, у 2000-му за пiдтримки Вiнницького обласного центру соцiальних служб для молодi було створено Органiзацiю скаутiв Вiнницi «Край», що не раз брала участь у СПОКівському таборі «Козацькими шляхами». Довгі роки Олександр Бондар сигналізував новоствореним групам: «Не вступайте у «Пласт», бо його за жодних обставин не допустять до Світової організації». У пресі, як за помахом «темної палички», акцентувалося, що пластуни — не скаути («В акції взяли участь пластуни, скаути, юні футболісти та інші»). В інтернет-виданнях «гуляє» й дивна інформація про СПОК. Читаємо захоплені рядки Олександра Мацієвського, керівника львівського скаутського клубу «Савіо»: «СПОК — найчисельніша скаутська організація України. Цей Союз складається з 50 скаутських і громадських організацій і налічує близько 30 тисяч скаутів... Зараз СПОК разом зі «Скаутами України» (Скаути Бондаря) є основними претендентами до вступу в Світовий скаутський комітет як представники від України». Отож «Савіо» теж, мовляв, вирішив приєднатися до СПОКу. Бондареві «Скаути України» виникли у травні 1999 року в Києві. Задовго перед цим, у листопаді 1990 року, ХІ зліт піонерів України прийняв рішення про утворення Спілки піонерських організацій України. Тоді ж народився і СПОК. Про скаутинг СПОКівці затурбувалися хіба на вимогу пана Бондаря. Тиждень тому керiвництво СОСР постановило перенести розгляд питання про вступ СПОКу до свiтової органiзацiї, бо отримало вiдповiднi листи вiд Президента України, мiнiстра у справах молодi i спорту. Однак «розбиратися» в ситуацiї, очевидно, знову буде з тим-таки товаришем Бондарем...

«Гріх патріотизму»
У буклеті «Пласту», де напис «Наша адреса», — біла пляма, там щоразу вписується якесь нове помешкання. У Києві досі не надано навіть кімнатки, де міг би збиратися столичний осередок 10-тисячної скаутської організації. Діти туляться по приватних квартирах, знайомих. Деякий час київські пластуни напівлегально містилися в кімнатці у приміщенні Патріархії УАПЦ, однак після злочинного нападу на будівлю й судових розборок звідти довелося піти. Сьогодні бібліотека й документація центрального «Пласту» складена у приватному офісі одного з батьків пластунів. «У Києві був мораторій на діяльність «Пласту», бо тут був СПОК», — розповідають діти. СПОК, очолювана спiвробiтником Мiносвiти Володимиром Вовком, має державне приміщення соціальних служб для молоді та Міністерства освіти, найвільніший доступ до газет та радіоканалів і рясне фінансування своїх акцій, переважно розважальних.

Кілька років тому провід «Пласту» отримав листа від голови Всесвітнього скаутського комітету, мовляв, організація не може бути визнаною СОСР, бо «у результаті традиції, що склалася, вона набула специфіки та іміджу українського патріотичного молодіжного руху, з яким значна кількість молодих людей, котрі бажають стати скаутами в Україні сьогодні, не можуть ідентифікуватись». Справді, важко уявити СПОКівців, що співають біля вогнища українських пісень або шанобливо схиляються перед Державним прапором України. Природно, виникає питання, чи є скаутами люди, які не сповідують одного з двох основних законів скаутингу — патріотизму? Скаутські організації різних країн пишаються своєю національною суттю, розуміючи, що вносять у світовий рух різноманіття. Назви національних скаутів різні: польські — харцери, німецькі — патфіндери.

Отож понад 14 років, поки Національна скаутська організація «Пласт» добивається визнання у СОСР, пан Бондар морочить голову і пластунам, і світовому бюро, куди все ще передає стару інформацію. «Що б Пласт не робив, яка б чисельність його не була, двері до світу ніби забарикадовані», — каже голова федерації «Скаути України» (прошу не плутати зі «Скаутами України» Бондаря») доктор Богдан Гаврилишин. «Ми вважаємо, що процес прийняття репрезентанта України у СОСР відбувається недемократично, нелогічно, нелегітимно, не відповідає історичній ситуації розвитку скаутського руху в Україні, — каже заступник голови Пластової ради Національної скаутської організації України «Пласт» Левко Захарчишин. А голова українського скаутського дитячо-юнацького товариства «Січ» (єдиної всеукраїнської козацької організації, що використовує скаутський метод) Борис Скребцов каже, що переконався: і в «цивілізованому світі» є чиновники, які торгують тим, що їм не належить. Останнім учасником цього торгу стала організація СПОК. На замовлення Бондаря ця організація переросла з київської у всеукраїнську. І це питання уже до нашого Міністерства юстиції — у який спосіб вона зуміла це зробити, маючи поширення всього у 4 областях?

Корінь цієї дивної проблеми, очевидно, в тому, що навіть у самій Україні ще не визнали Українську державу. Тому патріотизм, який, згідно зі світовим досвідом, здатен за короткий час підняти з руїн економіку й суспільне життя країни, для людей, що десятиліттями вперто боролися з його носіями, видається чимось жахливим. І задля виправдання й збереження свого ідеологічного (та й матеріального) простору вони готові вкотре спотворити гарну й дієву ідею скаутингу.



ДОВІДКА «УМ»
Світова організація скаутського руху представлена у 216 країнах і налічує понад 28 мільйонів членів. Національна скаутська організація «Пласт», створена в Україні у 1912 році, відновила свою діяльність в Україні у 1991 році. Зареєстрована у 9 областях України, а осередки має у 22, у тому числі й в АРК. На сьогодні активними пластунами є 10 тисяч дітей і молоді в Україні. «Пласт» налагодив тісну співпрацю з основними церквами України — Православною та Греко-католицькою. Серед пластунів є й члени мусульманського віровизнання. «Пласт» — організація позапартійна, у Верховній Раді діє опікунська група з близько 30 депутатів із різних фракцій.

СПОК як скаутську організацію зареєстрували в Києві у 2004 році. Має партнерів у Миколаївській, Вінницькій та Черкаській областях (під іншою назвою), місцеві осередки у Дніпропетровській області. На сьогодні, на папері, налічує 3,5 тисячі членів.

Ярослава МУЗИЧЕНКО, "УМ"

Bookmark and Share