Життя без дітей. Чайлдфрі - егоїсти чи гуманісти?


Боротьба з перенаселенням планети чи звичайнісінький людський егоїзм? Спектр причин «чому не народжувати» дуже широкий, тому кожен із чайлдфрі обирає ту мотивацію, яка йому до вподоби, – від благородних поривань врятувати планету і до банального небажання мати «розтяжки на животі». Дехто психологічно не готовий створити сім’ю і не хоче штучно культивувати в собі інстинкти материнства чи батьківства. Інші бояться невизначеності і кажуть, що не застраховані від народження майбутніх убивць, злодіїв чи зрадників. А хтось просто не хоче дорослішати і залишається інфантильним на все життя, насолоджуючись його миттєвостями без турботи про нащадків.

Чайлдфрі кажуть, що їх переконання – це ідеологія ескапізму, спроба звільнитися від ланцюгів суспільства. «Поки в чоловіка є дитина, він не почуває себе вільним. Він дуже посилено працює, боїться за своє робоче місце, бо, втративши його, не зможе прогодувати дитину. А людина, яка не має дітей, може присвятити себе саморозвитку, мистецтву, дослідженням», - каже 24-річний чайлдфрі Сергій Паранько.

Суспільство вже давно охрестило їх егоїстами. З огляду та традиційну мораль небажання мати дітей розглядається як виключно гедоністичний і паразитуючий спосіб життя, який не дає жодної користі суспільству. Чайлдфрі ж вважають, що насправді суспільство залишається тільки у виграші від їх існування: по-перше, з точки зору боротьби з перенаселенням планети і дотриманням «природних квот» (я не народжую дитину, значить хтось може дозволити собі народити їх п‘ять); по-друге, через сублімацію енергії, яка не була потрачена на виховання нащадків, у розвиток науки і культури.

Ніхто не ризикує назвати бодай приблизну кількість чайлдфрі в Україні. Прибічники цієї ідеології скаржаться на постійний тиск із боку оточення і кажуть, що змушені приховувати свої справжні погляди. «Я працюю на роботі, де переважають молоді жінки віком 25-35 років, - розповідає чайлдфрі Олена Ігнатенко (ім’я та прізвище на прохання дівчини змінено). – Вони завжди обговорюють своїх дітей, процеси їх життєдіяльності і постійно запитують, коли я вже буду виходити заміж і народжувати дітей. Це на мене капає кожного дня. Я відповідаю, що спершу хочу отримати освіту і зробити кар‘єру. Якщо я їм скажу, що я чайлдфрі чи мериджфрі (люди, які не хочуть одружуватися – Авт.), – вони ніколи більше не будуть сприймати мене як свою колегу, я стану чужою». За словами Ігнатенко, суспільний тиск на жінок більший, ніж на чоловіків. Чоловік без дітей овіяний романтичним ореолом, він сприймається як донжуан, у той час як бездітна жінка вважається неповноцінною, бо вона не реалізувала материнську функцію.

Сергій Паранько не приховує своїх переконань у «бездітності», проте і не намагається їх пропагувати. Він каже, що нав‘язувати звикли держава і церква, яким треба нові віряни, платники податків, споживачі, солдати для армії, а ідеологія чайлдфрі – це вибір кожної людини, її внутрішнє переконання. Не бажаючи «бути машиною для продовження роду», хлопець так само часто наражається на осуд зі сторони оточуючих: «Багато дівчат, з якими я зустрічаюся, дуже засмучуються, дізнавшись, що я чайлдфрі. Але таким чином я можу приділяти їм значно більше уваги, більше леліятиму і пеститиму їх, ніж якби я мав тратити час ще і на дитину».

Багато чайлдфрі, не знайшовши розуміння серед близьких, відправляються за пошуками однодумців в інтернет, де можна не приховувати своїх справжніх переконань. Віртуальні громади борців з традиційною мораллю, які вперше з’явилися в англомовному сегменті інтернету, тепер активно обмінюються думками на теренах RUнету. Вони відкривають нові веб-сторінки і залишають пости з «антидитячими» закликами на блогах і форумах на кшталт LiveJournal. Найчастіше відвідувачами таких веб-ресурсів є найбільш продуктивна з точки зору народження дітей вікова категорія – молоді люди 20-35 років, переважно жителі великих міст, які мають вищу освіту та високооплачувану роботу. За словами Сергія Паранька, чим вищий рівень освіченості і менший рівень традиційності, тим більше шансів, що людина присвятить себе саморозвитку, а не виховуванню дітей.

У чайлдфрі – своя філософія життя і свій погляд на роль індивідуума в ньому. «Багато людей заводять дітей, бо вони тікають від свого нерозуміння життя, від своїх підозр, що воно насправді беззмістовне. Тому люди вкладають свої інтелектуальні пориви і емоції в дитину. Коли таку людину запитати «В чому смисл вашого життя?», вона скаже «Виховати дитину», - говорить Олена Ігнатенко. Будучи атеїсткою, вона погоджується з тією частиною релігії, яка стверджує, що життя – це страждання: людина приходять з бажаннями в світ, а бажання породжують страждання. «Можливо, мені і хотілося б завести дитину і «забутися» в ній, але я розумію, що прирікаю цю маленьку людину на страждання», - каже Ігнатенко.

Приводити невинні душі у світ, де існують невиліковні хвороби, теракти, катастрофи, - це, як мінімум, негуманно, вважають чайлдфрі. «А може, моя дитина зовсім не хоче з’являтися на світ. Її хтось про це запитав?» - говорить Сергій Паранько. «Вільні від дітей» кажуть, що нині людське життя не цінується, бо його багато, адже – як би парадоксально це не виглядало – регіони, де найбільше панують посухи, голод і хвороби (Азія, Африка), – якраз і є регіонами найінтенсивнішого розмноження людей. Тут на перше місце виходять екологічний та геополітичний моменти. «У світі все більше не вистачає прісної води, а через 50-100 років ця нестача буде катастрофічною. Третя світова війна буде війною за ресурси: воду, нафту… Народжувати дитину, яка потребуватиме найнеобхідніших ресурсів чи буде втягнута у війну, – це смішно і неправильно», - стверджує Паранько.

«Це не є якась нова течія з точки зору мотивації. Мотивація така, що життя – це особиста справа кожного і кожен планує життя, як захоче. Очевидно, що дитина є перешкодою, тому що треба приділити їй свій час і увагу, а це відволікає людину від її самої», - говорить директор Інституту родини та подружнього життя Українського католицького університету Юрій Підлісній. На його думку, аргументація про недоцільність народження дітей у світі, де є хвороби, страждання, несправедливість, - це просто симулякр, пошук якоїсь більш менш логічної аргументації. «Якщо цей світ такий негуманний, несприятливий для людини, то, мабуть, їм самим варто було б піти з цього світу. Це – логічний наслідок їхнього аргументу», - каже Підлісний.

Психологи називають нову течію «хворобою постіндустріальних країн», яка в майбутньому буде тільки розвиватися. Перенасичення благами цивілізації і спрощення процесу виховання дитини замість очікуваного «бебі-буму» веде до відмови від дітей як таких. Досить пригадати, як у радянські часи, коли не було памперсів і армії няньок, молоко видавалося за талонами, а за пелюшками молоді мами світу не бачили, жінки не надто замислювалися над питаннями «народжувати чи ні». А сучасні чайлдфрі часто не зупиняються навіть перед кушеткою і хірургічним ножем, аби тільки вилікуватися від «дефекту дітонародження». «Щоб полегшити своє життя, такі люди використовують не тільки стерилізацію, але і, наприклад, як Ірена Кільчицька, шукають сурогатну матір, щоб виростила її дитину, бо в них нема на це часу. Люди, які потрапили на вершину суспільства, здобули освіту і зробили кар‘єру в тому числі завдяки своїм батькам, самі не хочуть ставати батьками», - каже Юрій Підлісний.

Стерилізацію в Україні зроблять будь-якій повнолітній особі на її бажання. Наприклад, для жінки така операція в Інституті сексології та андрології обійдеться в 1800 гривень, ще 150 гривень доведеться викласти за передопераційне обстеження і по 250 гривень – за кожен день перебування на стаціонарі в одномісній палаті. При тому що в Європі ця процедура обійдеться мінімум у 800-1000 євро. Цікаво, що росіянкам до 35 років стерилізуватися забороняє закон. Але, як говориться в одному американському прислів’ї, якщо є бажання, то є і шлях. Тому громадяни країни-сусідки стають пацієнтами українських клінік і кажуть, що «у цій маленькій країні людяні закони».

Щоправда, не всі українські чайлдфрі поділяють оптимізм зарубіжних колег. «Я думав про відповідну операцію з 18 років, але все ніяк її не зроблю. У будь-якому разі до цього прийду, мене не лякає операція, але я реально боюся наших хірургів», - каже Сергій Паранько. Проти стерилізації виступає Олена Ігнатенко. На її думку, набагато краще користуватися одночасно кількома методами контрацепції, тоді ризик завагітніти практично нульовий. «Якби це навіть сталося – я б зробила аборт на ранній стадії», - стверджує Ігнатенко.

«Якщо дивитися з прагматичної точки зору: вони зараз молоді і не хочуть мати дітей, але вони стануть старими, немічними і самотніми і навіть не буде кому їх похоронити», - говорить Юрій Підлісний. Він каже, що діти – це нагорода на старість. «Чому вони [чайлдфрі – Авт.] народилися? Може, їх батьки зробили помилку, що не прийняли такої самої позиції, як їхні діти тепер?», - запитує Підлісний. Сергій Паранько каже, що вдячний своїм батькам за виховання та освіту, але сам не впевнений, що зможе створити адекватного члена суспільства. Поки що він покладається на толерантність та розуміння з боку найрідніших: «Мої батьки ніколи не «асфальтували» мене з приводу внуків, наскільки я знаю, вони самі побоюються такої ситуації».

Цікаво, що серед чайлдфрі є матері і батьки. Інші члени цієї спільноти називають їх «наші дітні». Як правило, це батьки, які виростили дітей і відчули смак до життя тільки після того, як перестали нести відповідальність за своє доросле чадо. Зазвичай «вільні від дітей» заперечують, що відчувають неприязнь до дітей і навіть не проти усиновити або удочерити якусь знедолену дитину замість того, щоб розмножуватися самим. «Якщо я колись захочу мати дитину, я візьму ту, яка втратила своїх батьків. Мені не важливо, якого кольору буде її шкіра, бо я розумію, що людське життя не залежить від національності», - каже Олена Ігнатенко.

Такий космополітизм іде врозріз із державними доктринами відтворення нації. Українські демографи б‘ють на сполох, бо коефіцієнт природного зменшення населення на сьогодні у нас є найвищим у Європі. Якщо на початку незалежності нараховувалося 52,2 мільйони українців, то сьогодні – 46,6. Перевищення смертності над народжуваністю в Україні відбувається з 1991 року. За словами доктора економічних наук з Інституту демографії Академії наук України Ірини Курило, у цьому скороченні головну роль відіграла депопуляція, тобто перевищення числа померлих над числом народжених, внаслідок якого чисельність населення з початку нового тисячоліття зменшується в середньому на 300-350 тисяч осіб на рік. Це – масштаб великого населеного пункту. «Ці проблеми можуть бути вирішені лише через світоглядні зміни, зміни у способі життя, у ставленні до сім‘ї і дітей, якщо молоді покоління будуть вважати великі сім‘ї чи хоча б середньодітні більш привабливими», - стверджує Курило.

Сергій Паранько називає такі заяви «егоїзмом на державному рівні», адже держава спонукає народжувати нових людей, але не піднімає рівень життя. За його словами, треба брати приклад з інших країн, які, потерпаючи від демографічної кризи, відкривають свої кордони для переселенців з інших країн. Олені Ігнатенко імпонує поняття global citizenship (глобальне громадянство). На її думку, етнічні та національні кордони – це надумане поняття, бо «сучасна антропологія прийшла до того, що поняття етнічності – конструйовані». Чайлдфрі заявляють, що у багатьох держав немає розуміння світу як єдиного організму, бо вони «зосереджуються на собі».

Представники традиційних суспільних інституцій кажуть, що світогляд чайлдфрі є одним із елементів культури смерті. Так, попередній папа Іван Павло ІІ назвав цивілізацію, побудовану на принципі «все для мене, а все, що проти мене, я повинен відкинути», цивілізацією смерті. «Це просто ідея на самознищення людства, - стверджує Юрій Підлісний. – Радикальна частина цієї ідеології – це секта, яка говорить про те, що космос – це єдиний біоорганізм, а людина є активним діячем, який завдає шкоди цьому організму. Вони наводять досить правдиві приклади, такі як глобальне потепління чи інші екологічні катастрофи, тому вважають, що треба цей біоорганізм рятувати, скоротивши кількість агентів, які нищать його». Через це, на думку Підлісного, людей заохочують до евтаназії та абортів. Чайлдфрі кажуть, що нікого ні до чого не заохочують, а сам факт свого існування називають «частиною природного регулювання населення Землі».

Тетяна Печончик

































Bookmark and Share