Фінансова самостійність української школи: майбутні варіації


За багатьма показниками рівня розвитку матеріальної сфери життя наша країна посідає місця за межею першої сотні держав світу. І це при тому, що за багатьма ресурсними показниками Україна займає місця у першій десятці країн світу. Однією з основних причин цього є онтологічне викорінення з душі українця такої життєвої категорії як відповідальна СВОБОДА життєдіяльності. Воно стосується як окремої особистості, так і різних суспільних осередків. Найгірше, що звичку до такого стилю життя як формувала раніше, так підтримує дотепер школа. За відсутності свободи до відповідальних дій у шкільному середовищі автоматично виростає адекватна соціальна cамоорганізація всього суспільства, а з неї плачевні наслідки – убоге життя більшості населення, так організованої країни.

Чи існують спроби до збільшення свободи соціально позитивної діяльності сучасної школи? Так. Один з прикладів – це київські адміністративні ініціативи організувати роботу УСІХ шкіл міста на принципах відповідальної фінансової самостійності.

Чи буде чиниться цьому певний опір з метою залишити все по-старому? Звісно, що буде. Питання у тім, як його враховувати, щоб досягти успіху. Те, що наша школа чекає як УСПІШНИЙ прояв свого подальшого розвитку, у більшості країн давно працює як звична практика і з нею ніхто не бореться.

Щодо опору, то його зовнішні прояви не важко як врахувати, так і подолати. Значно складніше буде з нашими внутрішніми мотивами, котрі і за опір-то не вважатимуться: найважчий противник – невидимий противник. Мова про наш менталітет у тій його частині, котра визначає як РОЗУМІТИ та як ВИКОРИСТОВУВАТИ свободу.

Ми ризикуємо від несвободи, котру «забезпечувала» бюрократична централізація фінансових ресурсів школи потрапити у руки несвободи від власної шкільної адміністрації чи окремого її очільника.

Як же не впасти до «нової – старої» ями невільного шкільного життя? Треба ясно розуміти, що корінь справи не в особистості керівника школи, а у порядках, котрі він зобов'язаний захищати та втілювати у життя. Чи всі ми пам'ятаємо як з'їзд народних депутатів СРСР на зорі «перебудови» грубо «закрив рота» академіку Дмитрію Сахарову, коли той пояснював: «Перш, ніж братися за вирішення доленосних питань, треба випрацювати чіткі «правила гри» та механізми по забезпеченню їх дотримання». Його не послухати і усі такі бажанні прогресивні наміри швидко розсипались у прах розрухи, котра прийшла услід.

Коли прочитав повідомлення про запровадження фінансової самостійності київських шкіл з причин особливої поваги та любові до київського вчительства захотілось поділитись з ними внутрішнім імпульсом підтримки цих намірів. Є сенс врахувати, що одну життєву спроможність мають узагальнені СМИСЛИ і значно більша - у життєвих прикладів успішної діяльності.

Ось «картинка» з контексту фінансової самостійності французької школи. Доля подарувала можливість бути присутнім на засіданні Адміністративної Ради ліцею «Les bruіers» на півночі Франції (м. Сент Етьєн де Рувре). До Ради входять директорка, заступники, завідувачі предметних кафедр та інтендант.

Вирішували як витратити 10 тис. франків: на монтаж автоматичних воріт, щоб учителі могли швидко заїжджати у двір ліцею не очікуючи доки вахтер відчинить ворота вручну чи на придбання навчального обладнання?

Виступили представники від кожної з пропозицій: сторони виклали свої аргументи. Проголосували з перевагою в один голос на користь обладнання, але директорка каже: «Я маю право поставити питання на повторне голосування з новим обговоренням». Саме вона більш прискіпливо описала переваги автоматизації заїзду машин до ліцею, щоб переконати голосувати на користь цього рішення. Повторно голосують – один голос на користь нових автоматизованих воріт. Засідання закінчують, підписують протокол і передають його інтенданту для виконання рішення. Без цієї ПРОЦЕДУРИ гроші використати НЕ МОЖНА.

Натомість у нас можна почути: «Якщо ви хочете використовувати гроші на основі колегіальних рішень, то для чого тоді вам директор?»

Як для чого? Для забезпечення дотримання СУСПІЛЬНИХ ПРОЦЕДУР, щоб не страждати від самодурства чи м'якотілої «доброти» локального «самодержця». Чи зрозуміємо ми це? Невже це так тяжко?

Хіба, окрім роботи з фінансовими потоками у ручному режимі, не існують інших, більш соціально значимих варіацій особистісної самореалізації керівника закладу?

Кому як не директору школи самоутверджуватись через навчально-виховні досягнення своєї педагогічної команди?

Втілення порядних суспільно-шкільних механізмів фінансової політики у роботу закладу є вагомим ствердженням значимості фігури директора, але не його особиста поточна робота з платіжними документами: не директорська-то є справа. Вона для педантичного та прискіпливого інтенданта, бо гроші люблять точний рахунок та всепоглинаючу до нього увагу. Директору ж потрібен як час, так і свобода дій до ТВОРЕННЯ творчої та сильної освітянської команди, котра жила б динамічною «технологічною грою» з дітьми, а не статикою матеріального фундаменту школи.

Чи зрозуміємо ми це? Невже для нашого менталітету воно є не підйомним? Відкіля ж і ще як не з проблемного власного менталітету може з'явитися сумнів в успіху застосування фінансової самостійності сучасної української школи?





























Bookmark and Share

Детальное описание каталог телеграмм каналы тут.