Стали на рік з лишнім дорослішими активісти тодішнього молодіжного поступу Андрій Шекета, Віктор Щадей, Святослав Бабіля, Андрій Риба, Олександр Солонтай, Альона Панкотай, Михайло Буришин і багато інших


Підбираючи недавно ілюстрації до матеріалу в номер, черговий раз „гортав” у комп’ютері фотографії з ужгородських „майданів” осені 2004-го року. Цікаве це заняття, я вам скажу. Зафіксованих як редакційним фотоапаратом, так і нашими добровільними помічниками моментів історії розвитку, нині вже історичних подій, у нас сотні.

Багато знайомих облич, а що є найбільш вражаючим, на мою думку, так це надзвичайно велика кількість молоді. Фотокори „впіймали” дуже багато емо-ційних кадрів на цих подіях. Виступи на мітингах, танці навколо пам’ятника Тарасові Шевченку, „похорони – Вибори 2004”.

Цікава історія і непроста, скажу я вам. А розпочалися ужгородські „майдани” з мітингу в понеділок 22-го листопада 2004-го. Саме в цей день зібрались тисячі ужгородців на площі Театральній, і на 80 відсотків як мінімум це була молодь. Вражаючим було видовище, і повірте, що такого здвигу народу навряд чи пережив колись пішохідний міст над Ужем між площами Петефі і Театральною. Падав тоді сніжок і майже весь танув у повітрі, не долітаючи до землі. Енергія людська готова була скелю розтопити. Було.

А школярів і гімназистів скільки влилось у велелюдні демонстрації. Правда, деякі тодішні директори – янучари пробували зачинити школи, але хіба можливо було в такий спосіб стримати порив молоді до правди? Аж ніяк. Велика кількість юнацтва і студентства мандрувала час від часу і по київських майданах, і ми маємо також зафіксовані моменти, де наші земляки на головному Майдані України відстоювали своє право і право українського народу на Правду і Волю.

Така вона наша історія. Стали на рік з лишнім дорослішими активісти тодішнього молодіжного поступу Андрій Шекета, Віктор Щадей, Святослав Бабіля, Андрій Риба, Олександр Солонтай, Альона Панкотай, Михайло Буришин і багато інших. Вони, оті юні серця, творили тодішню революцію і, ясна річ, мріяли, як і ми всі, в торжество Права і Справедливості. Я не буду нині давати оцінки тому стану справ, який ми отримали і маємо сьогодні, це кожен може і мусить зробити сам.

Чому ж мене особисто потягнуло на спомин? А відповідь проста, і повести мені оту бесіду захотілось після того, як прочитав списки кандидатів, хоча б до обласної ради від НСНУ. Немає там ні одного прізвища з когорти отої молоді, яка фактично повела за собою людей на майдани. Немає, а якщо і є пару людей молодших сорока років, то і ті далеко не в прохідній частині списку. Чому так сталося?

Може і недоречне порівняння, але мені прийшла на згадку перша Верховна Рада України, обрана ще за часів совдепії, але вже десь наполовину в демократичний спосіб. Тоді там був чи не десяток молодих людей віком до 30-ти років. Пам’ятаєте, як тоді наш юний Віктор Бедь громив комуняк у хвіст і гриву.

Було, і прикро, що нині в цю ж обласну раду і саме від „партії влади” ідуть виключно нею перевірені і в більшості залежні від неї. Мало того, ми ж бо всі добре знаємо, що до виконавчої влади також із молоді мало хто був задіяний. Ні, було щось на взірець радників чи щось подібне. Хто і які місця посів як в обласній владі, так і районних, знаємо. Відомі і результати діянь влади, а вони, повірте, невтішні.

Як прикро сприймається нині спроба вигородити чи показати саме владою свої кращі ніби здобутки, та не виходить. Коли влада і майже всіх рівнів заявляє нам, що наш добробут зріс десь так відсотків на 20, то повірте, що вона каже неправду.

Візьмімо один хоча б приклад для порівняння. Скільки коштувала минулого року картопля, а скільки сьогодні, і яка різниця у процентному відношенні? А ціна на цукор? Прикро, коли наш сільськогосподарський міністр пояснює „підйом” ціни на цукор підвищенням світової ціни на цукрову тростину (!?). Це на яку аудиторію, пане міністре, ви розраховували? Чого вартує ота сирно-молочна катавасія ніби з Росією. Нам цілий тиждень мололи з екранів, що міністр має переговорити з московським по телефону. І тут не до сміху, бо нам ще показують, як пропадає сир, а ціни високі стоять як вкопані і нікому до того немає діла.

Скажете – почав з майданів, а перейшов на кромплі і сир? А зв’язок тут самий що не є прямий. Влада в нас і на всіх рівнях має нині одну і головну задачу – зберегти себе і надалі. Все решта для них це речі другорядні, як ото пояснення з ціною на цукор. Ні, можливо пан міністр-соціаліст не знає, що Україна виробляла колись цукру найбільше в Європі, і не з тростини, а з буряків. Можливо там в „урядах”, включаючи і наш обласний, не відають, що саме кромплі і фасоля були головними продуктами для малозабезпечених, а таких у нас понад 80%. То в які часи ця ж картопля була дорожче яблук і підбирається до ціни тропічних мандаринів?

Ото ж бо, без свіжої сили і молоді незаангажованої на владі як на особистому знарядді не буде зрушень. Нам нині знову товкмачать, що через років п’ять-шість все наладиться. Займемося також енергозбереженням і все в нас буде добре. Хто цим буде займатися? Ті, що вгробили все, що можна і не можна було. Хочемо того чи ні, а влада наша дублює одна одну з часів проголошення незалежності. Міняючи гасла, а підходи ті ж, як і виконавці. Закарпаття тут є надзвичайно, на превеликий жаль, показовим прикладом. І повірте, це правда, гірка, але правда.

Де отой поступ вперед? А він можливий тільки із зміною поколінь, з приходом нових молодих людей. Саме страшне в отій катавасії, що наша рідненька влада знає це і тому свідомо гальмує оновлення. Вчитайтесь самі в списки уже зазначені і ви побачите, що там підібрані люди слухняні і їхнє головне, а може і єдине завдання – правильно проголосувати один раз – при обранні голови обласної ради.

А хто там у нас отак борзо рветься на цю посаду? Абсолютно вірно, Віктор Балога. Прослідкуйте ланцюжок: Верховна Рада – губернатор – міністр, а тепер на голову обласної ради. Аякже, адже посада голови ради із втіленням політреформи набирає великої ваги. І це вам не призначений керівник ОДА, якого, скоріше за все, копнуть в одне місце після виборів. Ото такий шлях до влади, а ми тут про майдани, революції, з поривом і емоціями.

Все це наші барвисті акуратно прикинули і потихеньку пробують вмонтувати в життя, а тому, мабуть, Павлу Чучці час робити нову символічну труну із написом десь на взірець „Надії 2005” і влаштовувати чергові „громадські похорони”. І то далеко не до жартів, а тому хочеться вже потрохи нагадувати майбутнім депутатам, чи то поки що кандидатам до обласної ради від усіх „прохідних” блоків і партій, що думати, хлопці, треба. Ох, як серйозно думати треба і пам’ятати, що часи закритих підкилимкових ігор закінчились, як і добре зрозуміти, що ми таки вибороли Свободу і, як на мене, найголовніше – Свободу слова.

Пам’ятаймо всі, що йдучи в політику, ми стаємо людьми публічними і тому доступними кожному. Це не щось на взірець навіювання страхів Господніх, хоча і про це треба думати завжди.

Будемо творити для народу – будемо мати шану, яка переросте у вдячність і не може йти в порівняння з подачками і обіцянками тих, хто рветься на вершечки влади, не гребуючи нічим.

Ігор Гаврилів

































Bookmark and Share

http://internetbuket.ru/ топ 100 самых красивых свадебных букетов.