Юні повії закарпатської Тячівщини — "клієнтки" шкірвендиспансеру


«Венеричні хвороби надто «помолодшали», — констатує пан Герасимчук. — Днями довелося лікувати 12-річну Світлану та 13-річну Оксану, котрі втекли з диспансеру. Правоохоронці знайшли цих малолітніх путан аж у Вінниці. Статистика жахлива: ще кілька років тому на всю Тячівщину налічувалося 15-20 випадків хворих на сифіліс, а сьогодні - 450-500. Почастішали випадки венеричних захворювань у підполонинсь-ких гірських селах і присілках...»

Заходжу до стаціонарного венеричного відділення і стає якось не по собі. Але Павло Герасимчук заспокоює: «Не хвилюйтеся, побутовий сифіліс з`устрічається дуже рідко. Скажімо, за свою 15-річну практику з подібним не зустрічався. Ця підступна хвороба передається лише статевим шляхом».

Здивувався, коли побачив двох молодих мам із малюками на руках. Пояснення було простим: хворіють мами, а діток лікують для профілактики. «Часто трапляються випадки, - продовжує Павло Герасимчук, - коли за подружню невірність чоловіків розплачуються їхні дружини та діти. А у разі гонореї- і бея родина».

Контингент хворих - повії. Тому медперсоналу доводиться нелегко, бо лікуються в диспансері також пацієнти з дерматозами, тобто запаленням шкіри невенерич-ного походження. До того ж хворі-сифілі-тички і тут намагаються влаштовувати «оргії». Якось стався такий випадок. Пацієнт В. одержав пенсію. До нього в палату увійшла 16-річна Наталка, яка лікувалася від сифілісу і вже добряче набридла медичному персоналу. Запропонувала літньому чоловікові свої послуги. До речі, путана за свій юний вік уже встигла «підчепити» аж сім венеричних болячок.

Коли «пригріла» пенсіонера, забрала у нього всі гроші і... втекла.

Дивує і хвилює те, що венеричні хворі хоч і дають підписку, що не порушуватимуть ст. 108 КК України, але все ж піддають небезпеці здорових людей. 17-річна Світлана Д. після чергових процедур подалася до міста, де зустріла чоловіка середніх років. Його дру-

жина якраз перебувала у відрядженні. Той запросив малолгтню додому, а через кілька днів ошелешений прибіг до диспансеру: «Невже у вас лікується така-то дівчина? Світланою звати. Вона дуже гарна. Я мав із нею гріх. А вранці вона мені заявила, що запізнюється сюди на укол...»

«Світлана - екземпляр рідкісний, - каже пан Герасимчук. - Назвала мені понад 60 партнерів. То ж чого можна очікувати далі? Часом приходять до нас мами дівчат і просять зробити ін`єкції, від яких їхні доньки не бажали б статевих зносин. Але не ліки потрібні їхнім чадам, а нормальне виховання...»

Справді, Світлана могла б нині навчатися у вузі, як її ровесники, або працювати. Але ні. Вона шукає «легкого хліба». «П`ять років тому розійшлися батьки. Вони забули про моє існування, - каже дівчина. - Нещодавно мама вийшла знову заміж. Пішла жити до вітчима, а мене залишила з немічним батьком. Я вперше вступила в сексуальний контакт у 14 років. Траплялися випадки, коли мене навіть ґвалтували. Коли дізналася про венеричну хворобу, то хотіла накласти на себе руки. Вилікуюся, то не буду більше такого робити. Мені заборонили впродовж 5 років мати дітей, доки кров не зміниться. Тільки після цього зможу створити сім`ю. У мене вУжгороді є порядний і хороший хлопець. Він не знає, яка я. Сподіваюся, ми одружимось...»

Іван КОСТЕВИЧ
"Фест" - Закарпаття online


















Bookmark and Share