Як працює лікар на селі — ми відчули з листа нашого постійного читача


Сьогодні міністр охорони здоров`я України Микола Поліщук часто декларує новий курс Міністерства — на покращення первинної медичної допомоги, перш за все на селі. Тому ми не могли не звернути увагу на цей лист.
«Хотілося б, щоб влада нарешті звернула увагу на те, в яких умовах працюють фельдшери», — пише завідувач фельдшерсько-акушерського пункту села Ясени Сторожинецького району Чернівецької області Валерій Крушніцький.
«Сторожинець — наш районний центр — знаходиться за 18 кілометрів. Якщо у людини, приміром, апендицит, я направляю у район. Та якщо нема чим доїхати, то доводиться лікувати тільки добрим словом», — із сумом констатує сільський ескулап. Його історія — справді непересічний шлях до медицини — видалась нам вартою того, щоб видрукувати деякі витримки з його листа на сторінках «УМ».

Валерій Крушніцький, сьогодні «головний лікар» двох сіл — Ясенів і Костинців — від самого початку хотів стати медиком. «Медичне училище я закінчив у 1988 році й почав працювати у сільській дільничній лікарні. Через кілька місяців мене призвали до військової служби. Потрапив до Харкова, у внутрішні війська. Мене, фельдшера, тут використали у своєрідний спосіб — направили до допоміжного господарства полку. Прапорщик повів до величезного свинарника і сказав: отут 200 свиней, ти маєш всім дати раду — підготувати і роздати корми, міняти підстилку, прибирати гній, стежити за порядком.

Добре, що я з селян і звик до важкої праці. Отож продовжував у свинарнику виконувати свій почесний обов`язок захисника Вітчизни. Аж тут до мене приїхала матінка. Сподівалась зустріти мене таким собі бравим солдатиком у чистенькій військовій формі, а побачила, як я вибиваюсь із сил у брудному свинарнику. І гірко заплакала: хіба ж для того учила сина, щоб він у такий спосіб застосовував свої знання! Матінка моя не з лякливих, знайшла у військовій частині начмеда Рижова і делікатно попросила: чи не могло б шановне начальство перевести сина на службу за спеціальністю? Майор відповів, що вакантних фельдшерсько-санінструкторських посад у них немає. З тим моя матінка і відбула додому, з яким настроєм, зрозуміло.

Після того мене вирішили покарати за той скромний візит матінки до начмеда: «Не подобається фельдшеру порпатися у свинячій гноївці? Тож ми дамо йому підвищення!». Викликали мене до того ж начмеда Рижова, і він процідив крізь зуби: «Виконуємо прохання твоєї матінки, продовжуватимеш службу санінструктором у Чорнобилі».

У селі під Чорнобилем почав я служити у батальйоні, який охороняв сумнозвісну АЕС. Півтора року — з листопада 1988 до квітня 1990. У наших газетах на той час бадьоро повідомлялося про повне радіологічне благополуччя на ЧАЕС, нормальний радіаційний фон...А насправді хлопці-водії їздили на списаних, з височезним рівнем радіації машинах, яким місце було на могильниках. Коли ж бракувало запчастин — шукали знову ж таки на могильнику села Россоха, куди, за інструкцією, взагалі не повинна була ступати нога людини.

Наслідки були сумними: у всіх нас постійно дерло в горлі, часто підіймався тиск. Коли ж траплялися викиди радіації на АЕС, про які мовчала преса, до нестерпного головного болю додавалися шалене серцебиття, блювота, кровотеча з носа. Чубаті хлопці лисіли на очах.

Нас, військовослужбовців строкової служби, тримали в Чорнобилі за дешеву робочу силу. Ми отримували по 12 карбованців на місяць — аж на 5 карбованців більше, ніж «звичайні» солдати. Як потім виявилось, замість нас той горезвісний аварійний блок мали охороняти прапорщики, але їм треба було дати житло, відповідну оплату — держава на таке не пішла і кинула в те пекло нас, безправних і беззахисних.

Прослуживши біля ЧАЕС рік, я зробив спробу вступити до Ленінградської військово-медичної академії. І на чому ж спіткнувся? Обстежили стан здоров`я і виявилось, що я, ще недавно міцний, практично здоровий, — уже інвалід. Здавалося б, із такими показниками здоров`я мали б демобілізувати. Та ні, відправили дослужувати у сусідстві з тим триклятим четвертим блоком».

Після військової служби Валерій Крушніцький став працювати інструктором лікувальної фізкультури, завідувачем медпункту заводу «Чернівцісільмаш». Та після розвалу Союзу настали важкі часи для заводу, і медпункт став нікому не потрібний. Тоді Валерій Михайлович повернувся у рідне село — працювати завідувачем ФАПу.

«Населення, яким я опікуюсь, — 736 осіб, 275 дворів. Я веду амбулаторний прийом хворих, відвідую їх удома, виконую обов`язки патронажної сестри — відвідую діток, роблю профілактичні щеплення, проводжу онкопрофогляди, саносвітню роботу.

Будинок, у якому розташований мій ФАП, має більше 80 років і, звичайно, потребує капітального ремонту. Довелося самому засукати рукави і фарбувати двері, покрівлю, білити стіни, встановлювати ринви на даху, підновляти паркан — а це теж шматок роботи, 120 метрів! Сільський ФАП повинен мати гарний вигляд!

На щастя, ФАПові допомагають не лише словом, а ділом і коштами Костинецька сільська рада, райдержадміністрація на чолі з Михайлом Мельничуком, головний лікар району Матвій Плегуця.

ФАП збираються газифікувати, як і наше село Костинці. Кошти для початку газифікації вже навіть є на рахунку. Дошкуляє транспортна проблема — на роботу мені доводиться щодня ходити пішки майже 10 кілометрів. Ні, я не претендую на автомобіль, але для роботи фельдшер повинен мати хоча б якийсь мопед.

Я вважаю, ФАПи повинні фінансуватися хоча б із районного бюджету, ну що може сільрада? На медикаменти виділяють аж 100 гривень на квартал — це на 731 особу населення! А ще ж треба бинти, вату, укомплектування шафи невідкладної медичної допомоги, шприци для профілактичних щеплень.

Хотілося б, щоб влада нарешті повернулась обличчям до сільської медицини. Розв`язала проблему підвищення кваліфікації фахівців середньої ланки, скоротила паперовий потік — ніхто не порахує, скільки часу в фельдшера займає заповнення різної документації на шкоду допомозі хворим. Ми, сільські медики, постійно відчуваємо дефіцит довідкової та взагалі нової інформації, яка до нас, у глибинку, надходить вряди-годи. Але і сьогодні, як колись, намагаюсь не падати духом.

З повагою Валерій КРУШНIЦЬКИЙ,
фельдшер першої категорії»

"УМ"

Bookmark and Share