ЗАКАРПАТСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ ПІДКОРИЛИ КИЇВ. Співорганізатором виступила «Батьківщина молода»


Закарпатський письменницький десант

Рано-вранці минулого четверга на Київському вокзалі з’явилася група талановитих і п’яних закарпатських письменників. А приїхали вони сюди з надзвичайно благородною метою – презентувати столичним поціновувачам найкращі зразки закарпатської літератури. «Група безсмертних», як себе охрестили майстри слова, складалася з представників «Джинсового покоління»: Василь Кузан, Михайло Рошко, Сергій Федака, Олександр Гаврош, Валентин Кузан, Вік Коврей і автор цих рядків.

Програма дня була надзвичайно напруженою, бо включала аж три презентації в різних освітніх і культурних центрах нашої молодої держави. Співорганізатором поїздки виступила закарпатська «Батьківщина молода» в особі молодого депутата обласної ради Андрія Шекети, за що йому щира подяка.

На суд київській публіці Василь Кузан, вусатий «няньо» закарпатської поезії, привіз свої книжки «Верлібрідо» та «Золото Карпат», а своїх закарпатських колег по перу підтримав пляшкою смачної іршавської сливовиці, пахощі якої розлилися по Києву, наче Дніпро навесні.

Сергій Федака, професор із портфелем, привіз поетичні збірки «Окрушини дзеркал» та «Дорогами кохання», а також купу закарпатських жартів, що постійно збурювали глядачів.

Михайло Рошко, організатор турне, на своїх тендітних плечах, якими дуже гордився, привіз аж 50 (!) примірників об’ємного і важкого «Джинсового покоління» і свій містичний триллер «Ревнощі з того світу».

Сашко Гаврош, мачо закарпатської літератури і ще більше журналістики, не привіз жодної своєї поетичної книжки, хоч це йому й не завадило широко всім посміхатися славнозвісною волоською посмішкою.

Ми з Валентином Кузаном та Віком Ковреєм не привезли нічого, оскільки понадіялися на старших товаришів. І не прогадали.

Нескінченна пісня про нібелунгів Михайла Рошка


Одразу по приїзді кудись зник професор Федака, але ми не турбувалися, бо це в його стилі. Оскільки перша презентація була призначена на 14.00, прямо з вокзалу група талановитих і п’яних закарпатських письменників попрямувала до центру на Майдан Незалежності, щоб про приїзд митців дізналися всі кияни. І тут почалися приємні несподіванки, бо у закарпатського тамади Василя Кузана відкрилася здатність скатерки-самобранки – виявилося, що найкращий у світі за лікувальними властивостями іршавський самогон не закінчується ніколи. Обнадієні цим, письменники з гордо піднятою головою йшли, горлаючи повстанських пісень, до Київського національного університету імені їхнього колеги Тараса Григоровича Шевченка, де в залі мистецтв мала відбутися перша презентація і зустріч з читачами.

Незламно майорів синьо-жовтий стяг, пов’язаний на прометеївські груди Віка Коврея, стиха падав сніг. Битком-набита зала мистецтв найбільшого вузу України вітала «Джинсове покоління» закарпатської літератури. Почав презентацію Михайло Рошко, який сяяв, наче бані Михайлівського золотоверхого собору, із розповіді про критичну ситуацію в закарпатському красному письменстві, яка не дозволяє суперовим закарпатським хлопцям прогриміти на всю Україну довершеністю і неординарністю власних творів. Оповідь на диво затягнулася, перейшла у проповідь і закінчилася співаним гімном закарпатській літературі, чиї найкращі (і не тільки) зразки потрапили у антологію «Джинсове покоління».

…Мірно дрімав за столом презентаційної зали втомлений Сергій Федака, впевнено посміхалися Василь Кузан з Гаврошем, гордо оглядали глядачів молоді письменники. Нарешті Михайло Рошко закінчив своє «одкровення», і всі прочитали по кілька віршів, підписали книжки. День не стояв на місці, треба було поспішати до головного корпусу Національної спілки письменників України, який знаходиться навпроти Секретаріату Президента на вулиці Банковій.

Детективне зникнення Сергія Федаки

У залі офіційних зустрічей Спілки письменників починалася презентація сучасної закарпатської літератури, на яку, крім київських письменників, прийшло і закарпатське земляцтво в Києві на чолі з Станіславом Аржевітіним.

Славнозвісний прозаїк і укладач «Джинсового покоління» Михайло Рошко знову затягнув свою нескінченну «Пісню про нібелунгів» про те, які ми всі, закарпатські письменники, класні, але як важко пробитися до загальноукраїнського читача. Вдруге слухаючи цю доповідь, котра заслуговує на окреме видання у трьох томах з твердою палітуркою, закарпатські майстри слова зронили сльозу, а київські гості вкрай здивувалися, що в Закарпатті ще є живі письменники.

Зустріч у Спілці трохи затягнулася, позаяк її продовжували читання віршів, запитання численних журналістів і закарпатський коньяк. Всі погодилися, що ця зустріч є важливою першою ластівкою для пропагування закарпатської культури , адже вперше в столиці висадився такий представницький і якісний десант закарпатського письменства.

По закінченні презентації потрібно було поспішати в Києво-Могилянську Академію, де мала відбутися остання зустріч. Раптом всі помітили таємниче зникнення професора Федаки, котрий розтанув у повітрі. Правдоподібних версій було дві: або Сергія Дмитровича викрали інопланетяни, або його розірвали на дрібненькі шматочки екзальтовані прихильниці віршів і історії України. Все виявилося значно банальнішим: професор поїхав додому в Ужгород, оскільки наступного дня мав дві лекції. Ну що ж, з жалем подумали ми, робота є робота.

Сковорода би плакав

Найдовшою виявилася зустріч у Києво-Могилянській Академії, де свого часу вчився наш колега по перу і нещасній письменницькій долі Григорій Савич Сковорода. Письменники Срібної Землі приречено опустили голови, втретє слухаючи нобелівську лекцію Михайла Рошка про важкий стан справ у нашій літературі.

Презентація тривала понад три години, тут було найбільше прочитано гарної сучасної поезії і обговорено до кісточок всі нюанси творення та існування провінційно-регіональної літератури.

З найстарішого елітного навчального закладу України група втомлених і щасливих закарпатських письменників вийшла вже в сутінках. Остання презентація закінчилася смачнючою вечерею, адже голод – не тітка, як писав якийсь ще один наш колега по перу.

День вдався на славу, ніч пройшла під знаменням неперевершеного закарпатського коньяку, пісень і танців. Але ці факти історія люб’язно замовчує, аби не травмувати ніжну психіку і віру в гуманізм наших читачів.

Закарпатська сила Василя Вірастюка

Завершальним акордом нашого вояжу стала презентація на одному з найбільших книжкових ярмарок України «Медвін: Книжковий світ – 2007» книжки Олександра Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу», котру автор написав про легендарного закарпатського силача Івана Фірцака-Кротона з іршавського села Білки. Ця дитяча книжка присвячена закарпатському письменнику Антону Копинцю, в світ вона вийшла у львівському «Видавництві старого лева». Варто відзначити, що ця презентація була однією з найбільших в межах книжкового ярмарку, крім автора на ній був присутній Василь Вірастюк – найдужча людина світу, який займається пропагуванням згаданої книжки.

***
… У неділю вночі потяг відносив нас додому, на Закарпаття. Позаду залишилися приємні презентації, а попереду – робота над «Джинсовим поколінням – 2», котре тепер, крім закарпатських читачів, з нетерпінням чекають і столичні читачі.

















































Bookmark and Share