Чернігів: 70-річний Юрій одружився з 32-річною Іриною


Одружуватися Юрія та Ірину привезли пансіонатівською «швидкою». Наречений піднімається східцями, опираючись на палицю та милицю.

Ірина — у вишневому костюмі і дублянці, яку їй подарував чоловік. Святкову зачіску їй зробила профорг інтернату Тетяна Діденко.

На церемонію прийшла лише подруга нареченої Олена Абакумова. Своїм чотирьом дітям і сестрі Юрій нічого не сказав. Донька Леся, 39 років, і син Ігор, 37 років живуть у селі Петрівка Щорського району Чернігівщини. Менші — Оксана і Євгенія — у місті Славутичі. Стосунків з батьком майже не підтримують.

— Любов у нас, а не розрахунок. Що Ірі після мене зостанеться? Ліжко й те казенне, — запевняє молодий. — Заради неї я вже сім років, як кинув пити, і п’ять — не курю. Хоч курив із десяти років.

Юрій Антонович інвалід I групи. У пансіонаті з 1995-го.

— Моє коріння в Тупичеві Городнянського району. Після армії поїхав працювати на Північ, у Архангельську область. Там одружився з росіянкою. Прожили півтора року, дітей не було.

Зійшовся з іншою, але не розписувалися. У нас народилося четверо дітей. 1969-го повернувся з родиною на Чернігівщину. Влаштувався у Петрівці Щорського району на крохмальний завод. 1974-го мене відрядили привезти торф по наряду. Я завантажився і загруз. Щоб витягти, треба було йти по трактор.

Тракторист був п’яний, за руль сів хлопець-самоучка. Я почав чіпляти між тракторами трос, а він раптом поїхав назад. Мене причавило між тракторами. Ліва нога ніби в м’ясорубці побувала, ліва рука розтрощена, весь подавлений, — згадує чоловік.

— Два місяці лікарі казали рідним, що не виживу. Уже й до похорону готувалися. На нозі 28 сантиметрів кості не було, нарощували, — продовжує. — А кров по всій Україні шукали, бо в мене ІV група, резус негативний. Повернувся додому, став випивати. Каліка не потрібний родині. Оселився в батьківській хаті.

1982-го Юрій поїхав із Петрівки. Якось прочитав у газеті, що в Іванівку Щорського району потрібні спеціалісти село піднімати. Подався туди. Дали хату. Працював вагарем, кіномеханіком, різноробом.

— У пансіонаті я прилаштувався в швейний цех. Строчив чоловічі труси, постільну білизну. За жінками приглядав, а вони за мною, — сміється Лук’яненко. — Одна молода заміжня була, ми зустрічалися для інтиму. Її чоловік поскаржився адміністрації. Став зустрічатися з іншою, але невдовзі її забрала мати.

Коли Лук’яненкові виповнився 61 рік, до пансіонату приїхала 23-річна Іра Кобеза.

— Скільки пам’ятаю себе, я нічийна, — говорить Ірина. — Родом із Луганська. Мати мене крихіткою кинула. Жила в Будинку маляти, навчалася в Городнянській школі-інтернаті, десятий клас закінчила в Батурині. Це був 1993 рік, сироти нікому не були потрібні. Якби пішла в люди — пропала б. У мене епілепсія, ще й неврологічне захворювання. Тому мене оприділили в інтернат.

Молодята вперше зустрілися 25 серпня на роботі у цеху.

— У мене не заладилося з машинкою, Юра її настроїв, — розповідає Ірина. — Ми з подругою Валею вийшли ввечері погуляти, а Юра — покурить. У Валі вже був кавалер, не буду ж я хвостом за ними ходити. Юра підійшов, почав розпитувати про подругу. Уже тоді мені казали, що він сякий-такий, ловелас старий.

— Я зразу зрозумів, що вона нецілована, — усміхається Юрій. — Я в цих ділах експерт. Сиділи на лавочці, я її пригорнув і поцелував у губи. Вона вирвалася й витерла губи. Але не пішла.

Юрій та Ірина ховалися від сторонніх очей. У пансіонаті з моральністю строго.

— За нами санітари, постояльці підглядали, щоб начальству донести, — скаржиться Лук’яненко. — Ще коли тепло, нічого. Я з покаліченою ногою. На лавочці поки пристроїшся. А зимою на вулиці б-р-р-р! Якось викликав директор і каже: нащо ти голову дівчині дуриш? Знайди собі по годам. Та нащо мені баби? Сяде й розказує, де в неї болить, коле. Тут у самого все болить. А до Іри я тільки притулюся, і вже готовий.

Вони зустрічалися дев’ять років. Коли подали заяву 29 листопада, парі виділили окрему кімнату.

Під час церемонії молодята обмінялися срібними обручками.

— Згодом назбираємо грошей, купимо золоті, — каже Ірина. — Прізвища я не мінятиму, бо багато документів доведеться перероблювати. Але Лук’яненко хотіла би бути.

Юрій називає дружину Ірочкою та Пупсиком, а вона його Юриком і Цьомкою. Відсвяткувати одруження вони запросили кількох сусідів і друзів.

Валентина Остерська, «ГПУ»











































Bookmark and Share