Прочитав аналітичну статтю Ярослава Юрчишина про стан скаутського руху в Україні. Хочу поділитись аналізом прочитаного та висловити своє бачення цього скаутського руху


З відкриттям „залізного” занавісу, до України хлинула скаутська хвиля з діаспори у вигляді Пласту та гайдів (дівчат-скаутів). Не можна говорити, що це добре, або погано. Так трапилось. На фоні повної руйнації (часто з допомогою держави) дитячого громадського руху, Пласт зумів стати домінуючою рушійною силою деяких напрямків молодіжного руху і часто видавав себе, як єдина і сама передова сила з виховання наших дітей. Всі вітчизняні напрацювання громадської роботи з дітьми просто ігноруються. „Мы наш, мы новый мир построим...”. Ну, все по Леніну: „... до основанья мы розрушим”. При цьому забуваються головні слова з цього гімну: „кто был никем, тот станет всем”. А чи буває так згідно законів природи? Адже із нічого може бути лише ніщо.

Майчи фантастичну фінансову та ідеологічну підтримку з-за кордону, Пласт зумів показати своїм лідерам світ та створити найкращу серед молодіжних організацій базу (видавництво, портал в інтернеті). Все це сприяло отриманню і значної фінансової допомоги від державних структур в Україні. Але що при цьому відбулось з самою організацією Пласт? Декілька років тому називалась чисельність цієї організації в 15 тисяч членів. З приходом на посаду Міністра Ю.Павленка, державна фінансова допомога Пласту зросла в багато разів. Щорічно вона складала 350 тисяч гривень. Для порівняння наведу розмір фінансової допомоги на всі дитячі громадські організації України разом взяті – це 500 тисяч у 2005 році та 600 тисяч у 2006 році. З приходом Міністра Коржа (вірніше директора департаменту молодіжної політики К.Захаренка), фінансова допомога держави на всі програми ДГО зросла до 610 тисяч. Правда, інфляція зросла ще більше...

Так от, за роки зростання державної фінансової допомоги для Пласту, його чисельність зменшилась майже в три рази, бо зараз декларується чисельність у 6 тисяч членів. Я особисто рахую, що їх ще менше, бо знаю, що таке практична робота в молодіжній громадській організації. Це не в докір Пласту (я щиро вважаю його самою розбудованою і реально діючою молодіжною організацією), а в пояснення, чому у нас такий плачевний стан скаутського руху. З аналізу Юрчишина видно, що Пласт був у центрі всіх намагань об’єднати (а як на мене, то підпорядкувати своєму якщо не прямому керівництву, то впливу) всі течії незалежної від держави роботи з дітьми. Тому в поле Пласту і потрапили Січ, Гайди, СПОК тощо. Але із-за первинної нещирості намагань впливати на виховання дітей України (воно і зараз видно однобоку навіть мовну спрямованість цієї корисної певним закордонним силам діяльності) з цього нічого не вийшло. Офіційний скаутський рух роздріблений, кожен лідер – якщо не гетьман, то отаман.

Головна причина стагнації скаутського руху в тому, що провідними лідерами цього руху (за власним рахунком) стали молодіжні організації. А молодіжні організації мають дітей об’єктом своєї діяльності, на відміну від дитячих громадських організацій, в яких діти становлять понад 2/3 всієї чисельност і (згідно закону) складають 2/3 членів правління. Тобто, дитячі організації – це далеко не молодіжні з їхнім букетом всіх „хвороб” (фіктивність з дня реєстрації, віртуальність, низька кількість членів організації, відсутність реальних місцевих осередків, участь у дерибанах, підписання колективних листів на підтримку тощо).

Ключову роль в розвалі скаутського руху відіграло втручання в нього найбільш шустрих державних чиновників. Хто в темі, той прізвища знає. Воно і зараз зарплата держслужбовців не велика, а раніше без грошей ЮНІСЕФу та Каунтерпарту взагалі було не прожити. А грошей на підтримку „більшості дитячих та молодіжних громадських організацій України” ЮНІСЕФ щорічно витрачав мільйон у.е. Потрібна була тема – от і приглянувся їм скаутський рух. В хід пішло все: навіть створення спілки з підліткових організацій (яких згідно законодавства в природі просто не існує). Але хто спитає? І чому б не очолити цей скаутський рух? Але нашла коса на камінь: ну ніяк Болівар не хоче нести двох. От і чубляться СПОК і Пласт. А скаутський рух стоїть на місці. І на прикладі Пласту бачимо, як падає його чисельність. Цікаво, скільки протягне СПОК?

А тим часом паралельно цьому з’ясуванню, хто скаутіший за великі державні і закордонні гроші, існує в Україні дитячий громадський рух. На сьогодні це 12 всеукраїнських дитячих громадських організацій. І реально найслабша з них – це гайдівська організація (два роки поспіль навіть гроші від міністерства не просить), яку Юрчишин в своєму аналізі називає доволі потужною (2 тисячі членів). Серед ДГО є значно більші і потужніші з власними матеріальними базами. Наприклад, у „Козаченьків” до 60 тисяч дітей, „Майбутнє України” та „Екологічна варта” декларують по 30 тисяч. Федерація дитячих організацій (піонери за родослівною) декларує понад 400 тисяч дітей (в це, правда, окрім них самих ніхто не вірить, але...). Тобто, абсолютно без допомоги з-за кордону і з символічною фінансовою допомогою від держави, дитячі громадські організації ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ НА ПРИРОДІ. А це і є скаутський рух. Тим більше, що ключові організації в цьому русі (Січ, Дитячий альпійський рух, Гайди) на своїх знаменах мають скаутську символіку. А деякі місцеві осередки так цю символіку на рукавах носять вже понад 10 років.

Висновки. Реальний скаутський рух в Україні не визнаний (а йому і не потрібне будь чиє визнання) і представлений національними дитячими організаціями (доморощеними, на відміну від спілок української молоді з поза України). Вони розвиваються, розбудовують мережу своїх місцевих осередків, зростають чисельно. І, що головне, мають конкретні цікаві дітям напрямки статутної діяльності: східні єдиноборства, туризм, гірські лижи, сноубординг, дитячий альпінізм, козацькі ігри, екологічні акції, навчання юних рятувальників, підготовка допризивників, танцювальні колективи тощо. Не думаю, що пересічна людина отак відразу назве предмет діяльності того ж Пласту, СПОКу, АСУ... Поза увагою цієї статті залишаються ще понад 50 дитячих організацій місцевого рівня лише у Києві. Жодна з них, правда, не входить до легендарної (міфічної) „Спілки Піонерських Організацій Києва”. Тепер СПОК сам по собі, а дитячий громадський рух у Києві сам по собі. То хто ж у Києві скаути? Кузьменко і його „коллеги”-послідовники, чи 15 дитячих громадських організацій із Спілки ДГО Києва?

На всеукраїнському рівні дитячі громадські організації поступово переборюють різнобачення своєї ролі та місця в розвитку дитячого суспільства і об’єднуються в спілку „Діти України”. Якщо вдасться об’єднати більшість – „здайся враг, замри и ляг” (це вже з Володимира Володимировича не Путіна).

Стефанович Олександр – координатор Громадської ради з питань дитячого громадського руху при Мінсім’ямолодьспорт (наказ № 1893 від 6 червня 2006 року).















Bookmark and Share