„Медик для людини, а не людина для медицини!”


„Медик для людини, а не людина для медицини!”



Саме під таким гаслом Міністерство охорони здоров’я вирішило поламати всі стереотипи Радянської системи навчання медиків і активно інтегрувати їх у Європу. Правда, з такими темпами, як зараз, для цього українським медикам „потрібно аж 58 років” - сказав пан міністр. Пояснивши це тим, що необхідна кількість фахівців становить 29 тис. осіб, а медичні заклади України дають тільки близько 450 випускників за рік.



Міністр охорони здоров’я, Микола Поліщук, 24 березня 2005 року у стінах свого міністерства провів прес-конференцію, присвячену усім тим подіям, що відбулись навколо наказу №81 від 23.02.05 р. „Про затвердження переліку спеціальностей та строки навчання випускників медичних і фармакологічних вищих навчальних закладів, медичних факультетів університетів”. Пан Микола зазначив, що проблеми підготовки медичних кадрів в Україні є не тільки актуальними, але й надзвичайно гострими та болючими, які назріли на фоні загальних проблем суспільства: „На жаль, сьогодні пропала віра людей в українських лікарів, бо фаховий рівень медичних кадрів – випускників Вузів і післядипломних закладів освіти, є недостатніми... Тому ми повинні створити таку систему освіти, щоб у найкоротший час суспільство могло отримати якісно підготовлених фахівців, які б відповідали вимогам сьогодення.”

В Україні чомусь існує така тенденція: чим більше лікарів, тим більше хворих! І мотивацію лікаря ми можемо зрозуміти. Найперше, це можливість додаткового заробітку, оскільки кожен наступний пацієнт – це крок до виконання плану, а якщо він ще й „внесе лепту у фонд лікаря” – то такий пацієнт, матиме стільки хворіб, скільки буде необхідно лікарю.

Все це зумовлено недостатнім рівнем фінансування сучасної медицини. Як зазначив пан Микола: „На сьогоднішній день ми маємо 5% з усієї суми на фінансування первинної допомоги, 15% - клінічна допомога, та 80% - стаціонарна допомога, з яких 60% - заробітна плата, 20 – 25 % - комунальні послуги, і тільки 5 – 7% спрямовані на пацієнта.” А ще: „В середньому на кожні 40 клінічних ліжок припадає 13 лікарів, які працюють по 0,5 та 0,25 ставки”, що розсіює фінанси на заробітну плату (а це приблизно 60% бюджету направленого на стаціонарну допомогу) на велику частину людей, а сума, безпосередньо одержана кожним лікарем є недостатньою. Саме тому Міністерство охорони здоров’я підготувало законопроект щодо „Прогнозування необхідної для держави кількості медичних фахівців на найближчі 5, 10, 15 років.” Згідно цього дослідження виявилось, що Україні зараз не потрібні ЛОР, акушер-гінеколог, а просто необхідний анестезіолог, фахівець клініко лабораторної діагностики, медицини невідкладних станів і, звичайний собі, лікар загальної практики. Щодо останніх, то саме на основі тих студентів-випускників і буде готуватись якісно новий - Сімейний лікар.



Чому ж протестують студенти?

Їм не подобається: „Збільшення тривалості навчання в інтернатурі до 3 років та звуження переліку спеціальностей.” Окрім цього абсолютну більшість випускників протягом найближчих кількох років буде направлено в села. Особливого пріоритету надано таким професіям, як лікар загальної практики, фтизіатр, патологоанатом, рентгенолог.

Як заявляє голова страйкового комітету франківської академії: „Ми повністю усвідомлюємо необхідність реформування системи охорони здоров’я із залученням європейського досвіду та переходу на систему навчання згідно „Булонської конвенції”, проте перехід повинен бути поступовим, продуманим, правовим та цивілізованим, мати відповідне фінансове та матеріальне підґрунтя.”

На даний момент сільська медицина перебуває в глибокому занепаді: переважна більшість сільських амбулаторій , фельдшерсько-акушерських пунктів занедбані і не можуть використовуватись за призначенням; не вистачає медикаментів, апаратури. З цим погоджується і МОЗ, і страйком. Та, пан Міністр обіцяє виправити цю ситуацію, а студенти бажають, щоб ці виправлення як най менше стосувались їх особисто.

Друге питання, що турбує студентів, особливо контрактників, це збільшення тривалості інтернатури. Вони поступали з конкретною націленістю на майбутню спеціальність та розраховували свої фінансові можливості на оплату 1 – 1,5 року навчання в інтернатурі, а не 3 – 4 роки, які передбачені вищезгаданим наказом. А це ляже непосильним фінансовим тягарем на плечі їхніх батьків.

З цього приводу Микола Поліщук сказав, що „основною повинна стати рейтингова система навчання: добрі знання треба заохочувати зниженням рівня оплати (для студентів платників), або навпаки переводити на платну форму неуспішників. Однак, проплата за навчання – це не куплений диплом: іспити будуть зараховуватись лише за певний рівень знань.” Ось так!

Третій момент, який є неприйнятним для студентів, це те, що вступ у дію даного наказу передбачено з 1 серпня 2005 року. До цього часу заплановано перерозподіл для випускників усіх вищих медичних закладів України, де вже було проведено державний розподіл за відповідним переліком спеціальностей, а студенти ознайомились з місцем проходження інтернатури та з наступним місцем працевлаштування.

„Наказ №81 відмінений не буде!” – заявив пан Міністр, а для досконалого вивчення попереднього розподілу у кожне місце проходження інтернатури приїде спеціальна комісія з детальною перевіркою усіх нюансів.

„Ми, студенти, були джерелом і генератором тої енергії та патріотизму, того прагнення до справедливості, з якого почалась „помаранчева революція”. Ми стояли на майданах і виборювали нову, чесну і гуманну владу, яка дбатиме про кожну людину, як про фундаментальну складову суспільства... Ми зробимо „білий майдан”, якщо нас не можуть почути з периферії.” – сказав лідер страйкому.



„Революція” творилась для того, щоб мати свободу слова, думки, вибору... для інтеграції в Європу.

Ось тепер і маємо те, за що боролись!..



Оксана Зварич,

заступник голови Київської міської організації ФРІ,

студентка ІІ курсу за спеціальністю політологія ЛНУ ім. І.Франка













































Bookmark and Share