Незалежне тестування: зроблено в Україні



Молода українська держава потребує нового мислення, ідей, починань. Інтелект нації закладається в її освіті. Проте казкові кількісні якості «інтелекту» дядька Бенджаміна Франкліна (які особисто йому допомогли стати одним із авторів Декларації незалежності Сполучених Штатів) в наші часи допомагають громадянам вирішувати «деякі труднощі» швидко і без зусиль.

Галузь освіти давно зайняла одне з найелітніших місць в партері української корупції. Саме тому, можливо, так і засмутилися деякі освітяни та батьки, поставши перед фактом тестування як обов’язкової умови вступу до вузу. Хоча є й інші причини такого різкого опору.

На думку голови парламентського підкомітету з питань базової освіти Лесі Оробець, висловленої в інтерв’ю газеті «День» (№ 47 від 14 березня 2008 року), «правда полягає в тому, що тестування є ключем до розв’язання проблеми, котру наші чиновники вже давно визнали безнадійною — як виміряти і (відповідно) як порівняти якість базової освіти, що надається в Україні різними навчальними закладами». Пані Леся переконана, що саме через це керівники відверто слабких шкіл чи освітніх установ панічно бояться нововведень, бо ці нововведення можуть виявити реальну картину наданих знань.

«Перевага нової системи якраз і полягає в тому, що вона дозволяє набагато більш точно й адекватно «виміряти» і, відтак, встановити рівень навчальних досягнень абітурієнта», – вважає Леся Оробець.

Підтверджує деякі побоювання та недовіру до тестів статистика Українського центру оцінювання якості освіти, відповідно до котрої у 2007 році тестову систему обрали 117 тисяч учнів – 26% від загальної кількості випускників. Лише 40 тисяч абітурієнтів, за даними Центру, скористалися своїми сертифікатами для вступу до вищих навчальних закладів.

Цього року, за словами міністра освіти України Івана Вакарчука, очікується 500-530 тисяч учасників зовнішнього оцінювання.

Незважаючи на те, що тестування визначається Президентом і урядом як державний пріоритет освітньої політики, поборники незалежного оцінювання змушені постійно доводити опонентам, чому в цих нововведеннях є сенс.

«Хтось незалежний має перевіряти й оцінювати якість здобутих учнями в школі знань, і аж ніяк не сама школа. На жаль, суб’єктивізм екзаменаторів устиг набути не лише сумної, але й подеколи анекдотичної репутації. Кажуть, розраховувати на об’єктивність в оцінці знань випускників – все одно, що доручити співакові визначати рівень власної майстерності», – зазначила Леся Оробець.

Не випадково незалежне тестування розглядають як один із методів боротьби з корупцією. Утім в ідеалі НЗО має за мету досягти дійсно реального громадського контролю за якістю освіти майбутніх фахівців та перетворити гонитву за показниками на справжню освіту і якісні знання. А це вже питання, що передбачає наполегливості і часу. Для досягнення цієї найвищої мети необхідно багато чого змінити в системі освіти, починаючи з процедури вступу до вузу, закінчуючи власне навчальним процесом та отриманням дипломів.

«У всьому світі цим займається громадськість. Минулого року, до речі, і в нас практикувався громадський контроль, щоправда, виключно у формі спостереження за процедурою тестування. Таке завузьке трактування контрольних функцій громадськості не могло не викликати справедливих нарікань з боку фахівців. Адже до громадського контролю слід підходити ширше, ніж сьогодні намагаються трактувати його організатори: він має ефективно запрацювати не тільки впродовж процедури тестування, але й на інших етапах зовнішнього оцінювання: його підготовки, проведення, шифровки робіт, їхньої упаковки, транспортування, обробки результатів, зарахування до ВНЗ», – впевнена Леся Оробець. До речі, саме за її ініціативи та безпосередньої участі цього року розроблене принципово нове Положення про громадський контроль над проведенням зовнішнього оцінювання (візоване минулого тижня керівництвом Міносвіти), що зокрема, детально визначає статус громадських спостерігачів на різних етапах незалежного оцінювання, їхні права, повноваження в кризових ситуаціях, застереження тощо.

У даному питанні фахівці найбільшою проблемою все ще вважають недосконале українське законодавство. «Доки не буде закону, необхідно внести зміни до правил прийому. З цим не можна гратися», – переконаний керівник Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук. Про це він сказав в інтерв’ю газеті «Дзеркало тижня» (від 20 серпня 2007 року).

У свою чергу Леся Оробець зазначила, що правовий аспект проблеми оцінювання знань є надзвичайно важливим, і це питання неодноразово порушувалося в стінах ВР: «Ще місяць тому ми дуже гостро ставили питання щодо нормативної неврегульованості низки організаційно-технологічних аспектів зовнішнього оцінювання. Йшлося, зокрема, про правовий статус його учасників, захист конфіденційної інформації, корекцію бюджету, міжвідомчу координацію, гарантії зарахування тощо. Ми двічі розглядали ці питання, ухвалили низку рішень і відіслали відповідні рекомендації на адресу Міносвіти та Українського центру оцінювання якості освіти. Слід було невідкладно подбати про нейтралізацію найуразливіших місць в нормативному забезпеченні тестування, хоч би заради того, аби надалі уникнути судових позовів і непорозумінь».

«Між іншим, слід віддати належне й чиновникам: впродовж рекордно стислого терміну переважну більшість гострих питань у нормативній базі було закрито», – підкреслила Леся Оробець.

Зміни та реформи, які пропонувалися «згори», завжди наштовхувалися на опір мас і, як правило, давали лише тимчасовий ефект. Незалежне зовнішнє тестування пропонує розпочати зміни «знизу», реалізовувати реформи за допомогою та під контролем громадськості. Розбудовуючи нову систему координат, набуваючи ознак громадянського суспільства, українці мусять збагнути, що ефективне реформування освіти – це запорука якісних змін в усіх інших сферах життя, бо інтелект нації закладається в її освіті.


























Bookmark and Share