8-го червня невстановлений автомобіль здійснив наїзд на відомого літератора та перекладача Анатоля Перепадю, який принципово пересувався по київських вулицях на велосипеді. За кілька годин, у ніч на 9-те червня, чорний BMW, керований не зовсім тверезим в


Протягом останнього тижня сталося те, що, можливо, нащадки назвуть революцією. Прості громадяни України, мешканці Києва, цілком аполітичні та майже ніяк не пов'язані між собою, об'єдналися навколо спільної мети - натиснути на владу.
Кияни використали всі доступні їм методи тиску - офіційні листи, вуличні акції, висування вимог, переговори і навіть блокування проїзду перед автомобілем мера міста Києва - і добилися свого! На це їм знадобилося лиже сильне бажання та один тиждень часу.

Об'єднавчим фактором для цих людей став найпопулярніший міський транспорт Копенгагена та Амстердама, але поки що репресований у нас двоколісний друг людини - велосипед.

Виступи київських велосипедистів за свої права отримали широкий резонанс, проведені, насправді, невеликою та слабко інтегрованою групою прихильників безмоторного транспорту, мали феноменальний як для нашої країни успіх та суспільний резонанс.

Для початку, трохи передісторії. Минулий місяць розпочався з двох трагедій. 8-го червня невстановлений автомобіль здійснив наїзд на відомого літератора та перекладача Анатоля Перепадю, який принципово пересувався по київських вулицях на велосипеді.

За кілька годин, у ніч на 9-те червня, чорний BMW, керований не зовсім тверезим водієм Станіславом Хомутовським, збив 22-річного музиканта, студента КПІ Олексія Башкирцева. Обидвоє велосипедистів внаслідок цих аварій загинули.

Ці події стали шоком не лише для родичів та друзів загиблих, але й для тисяч незнайомих з ними людей. Поява в інтернеті відеоматеріалу, зробленого на місці другої аварії, довела їх до стану кипіння - фраза "машину жалко", вимовлена двадцятирічним водієм "бумера", стала фінальним доказом того, що так далі бути не може. Або ми будемо діяти, або ці "мажори" передавлять нас всіх - приблизно такою була мотивація громадян, коли вони вирішили щось змінити.

21-го червня відбувся перший громадянський "Велонаїзд" - наїжджати вирішили на Головне управління МВС у місті Києві. Претензії до цієї установи цілком конкретні: по-перше, як з'ясували журналісти, у справі Хомутовського була відсутня довідка про вміст алкоголі у його крові під час аварії - а це викликає дуже серйозні підозри, що цього молодого гонщика хтось ретельно "вімазує" від ув'язнення.

По-друге, двоє з трьох водіїв, які стали винуватцями смертей велосипедистів у 2008 році, досі не знайдені органами внутрішніх справ - або, як це буває в таких випадках, знайдені, та після сплати "неофіційного штрафу" відпущені на всі чотири сторони.

Отже, в суботній день під вікнами міської міліції зібралося близько півтисячі киян - велосипедистів, пішоходів, автомобілістів та мотоциклістів. Головним каналом інформування людей про акцію став інтернет - форуми, соціальні та блогові мережі, онлайн-ЗМІ.

Були на площі і свідки останньої резонансної аварії, й родичі загиблих, і багато журналістів. Активісти влаштували красномовний флешмоб: лягли на бруківку під вікнами жандармерії та обмалювали свої тіла та велосипеди білими лініями - як нагадування про загиблих за останні роки. Великий чорний транспарант "STOP безкарності на дорозі!" дуже влучно пояснював зміст вимог - винні мають понести покарання, аби іншим був урок.

Раптом на площі з'явилися уповноважені особи, які запросили організаторів пройти всередину пікетованої установи. Озброївшись супроводом журналістів та юридичною підтримкою, делегація оргкомітету запрошення прийняла. Пізніше з'ясувалося, що в приміщенні на них чекав особисто начальник всієї столичної міліції, депутат Київради (?) Віталій Ярема.

Зустріч з Яремою та його підлеглими була тривалою. Міліціонери уважно вислухали всі закиди та претензії та пообіцяли розібратися - і справи ці взяти під особливий контроль, і зниклих водіїв шукати ретельніше. Навіть більше - дообіцялися до того, що ДАІшники мають отримати команду особливо берегти велосипедистів у дорожньому потоці.

Сам факт такої зустрічі досить вражаючий - здавалося б, практика зустрічатися з пікетниками минула в небуття разом з усіма іншими здобутками Помаранчової революції. "Велонаїзд" закінчився тим, що її організатори висловили задоволення підсумками зустрічі та проанонсували, на кого планується "наїзд" наступний. Мішенню була обрана Київська міська державна адміністрація.

Претензій до КМДА було не менше, ніж до міліції. Якби на вулицях столиці були облаштовані безпечні, відокремлені від проїжджої частини велосипедні доріжки, як це робиться у всіх європейських столицях, - то й смертей не було б.

Ще у 2004 році кияни почали просити від міської влади велосипедної інфраструктури. Тоді відбулося перше пікетування мерії та перше надсилання колективної петиції тодішньому меру Омельченку - під листом стояло близько 400 підписів мешканців міста. КМДА тоді всі прохання киян успішно "злила", обмежившись відписками.

Ситуація дещо змінилася у 2006 році, коли мерські вибори виграв Леонід Черновецький. Його молода команда поставилася до пропозицій мешканців створити велодоріжки схвально - щоправда, лише на словах. Головне управління транспорту, до якого "опускалися" всі листи та пропозиції, продовжувало цю тему успішно гасити у своїх бюрократичних нетрях.

А кияни продовжували просити. Раптом прорвало - у 2007 році керівники міста почали використовувати тему велотранспорту для свого PR. Заяви про те, що ось-ось з'являться велодоріжки, лунали тут і там. Перед виборами 2008 року в метро навіть крутилися відеороліки - "До кінця 2008 року - велодоріжки на 50 київських вулицях!". Правда, за обіцянками не стояло не те що дій, але й навіть жодного офіційного документу.

І от у 2008 році перед мерією замаячила перспектива "Велонаїзду". Бути крайніми, тим більше у смерті людей, у мерії явно не хотіли. Тому вирішили зробити хід конем - провести пресову конференцію на тему "Облаштування та розвиток велосипедних доріжок" за день до запланованої киянами вуличної акції. На брифінг запросили і "рупор" активістів - громадську організацію "Асоціація велосипедистів Києва".

Активісти заявили, що виступати на брифінгу їм нецікаво - набагато корисніше було би зустрітися з кимось з мерії. Наприклад, з першим заступником мера Денисом Бассом, який курує транспортні питання.

Така зустріч сталася 26-го червня. В це, мабуть, тяжко повірити, але Басс дійсно прийняв у своєму кабінеті делегацію киян-велосипедистів, у складі якої був і автор цих рядків, ознайомився з їхніми вимогами та визнав більшу частину цілком реалістичними. "Мі усі зацікавлені, щоб більше киян почало їздити на велосипедах", - сказав він. Зустріч, як і планувалося, завершилася брифінгом.

Втім, активні кияни не думали розслаблятися. Вони оголосили на брифінгу, що вулична акція в п'ятницю не скасувається. Змінюється лише її мета - тепер це буде не привернення уваги мерії до проблеми велоінфраструктури, а отримання копії розпорядження міського голови, яке закріплює усі свіжі домовленості та обіцянки. Логіка проста: "Ми повіримо у ваші слова лише тоді, коли побачимо офіційний документ". Тим більше, що сам Д.Бас пообіцяв оформити все протягом двох днів.

Як і планувалося, в останній день перед святами велосипедисти зібралися під мерією. Їх було не більше сотні - як-ніяк, робочий день ще тривав. Але настрій у всіх був бойовий. "Або отримаємо розпорядження, або констатуємо невиліковну брехливість столичної влади", - заявив один з велоактивістів.

Час спливав. З велосипедистами постійний діалог підтримували представники КМДА. Вони казали, що розпорядження ось-ось буде - вже зібрано 12 віз, лишився підпис мера. А мер, як на біду, кудись відлучився.

Кияни чекали. На імпровізованому мітингу один ознайомлений з телепрограмою киянин повідомив, що Леонід Черновецький о 19:00 годині буде в прямому ефірі на студії ТРК "Київ". "Якщо розпорядження нам не покажуть, пропоную переміститися туди, аби особисто спитати в мера, чому він проти велодоріжок", - заявив він в мегафон.

Почувши такі плани, начальник управління внутрішньої політики Віктор Гончарук терміново відбув до приймальної мера з останньою спробою підписати розпорядження. О 18:35 кияни вирішили, що годі чекати - і, як і було запропоновано, поїхали на іншій кінець Хрещатика, до дверей телестудії.

Група велосипедистів у супроводі кількох телекамер вирішила зупинитися просто на вузькому проїзді до телекомпанії - аби мер раптом не оминув пікет своєю увагою.

Імпровізоване блокування дороги кількома десятками велосипедистів, що встали своїми тілами між кортежем міського голови та сотнями тисяч телеглядачів, справило неймовірний ефект.

Треба було бачити радника мера зі свободи слова Казбека Бектурсунова, який в кращих традиціях "свободного слова" шикував по телефону чиновників КМДА. "Вы что там, б****, ох****? Бегом несите его сюда! У вас есть ровно пять минут!", - завершив розмову Бектурсунов та привітався з велосипедистами.

"Розпорядження щойно підписано. Будь ласка, звільніть дорогу - ви перешкоджаєте роботі телекомпанії", - звернувся він вже літературною мовою. Його звернення морально підтримував президент телеканалу Дмитро Джангіров, що стояв за спиною.

Велосипедисти відповіли, що вони ніколи навіть не думали комусь перешкоджати, особливо телекомпанії, і що хотілося би побачити на власні очі підписане розпорядження.

Рівно за п'ять хвилин, як і було наказано, з'явився пан Гончарук, тримаючи в руках папери з ще "гарячими" підписами. "Ось, ось, дивіться", - він відкрив другу сторінку, де стояв красивий стовбчик маленьких автографів-узгоджень та розмашистий підпис Черновецького в самому низу.

За кілька секунд у провулок з Хрещатика звернув кортеж - мерседесівський "кубік" з охороною та люксовий майбах. Велосипедисти як законослухняні громадяни розступилися. Майбах ратом зупинився. Із задніх дверей вийшов власною персоною всенародно обраний міський голова Леонід Черновецький та, не чекаючи, поки підбіжать телеоператори, звернувся до велосипедистки, що випадково опинилася поруч з ним: "Здравствуйте! Вы - молодцы!".

Далі він повідомив те, про що всі дізналися хвилиною раніше - що розпорядження підписано. І кілька разів сказав, ніби виправдовуючись наперед, що "велодоріжки Києву потрібні, але не думайте, що це буде швидко". Відповідаючи на запитання, мер повідомив, що він особисто не їздить на велосипеді, а лише бігає. Потім він вдруге за цей вечір назвав учасників акції "молодцями" і занурився в комфортний салон свого лімузина, аби подолати 50 метрів, які відділяли його від телестудії.

Ось так, о 18 годині 55 хвилин напередодні святкових канікул, киянам вдалося майже силою взяти від мерії те, чого не вдавалося допроситися протягом довгих чотирьох років. Можливо, ця подія стане історичною, і саме сьогоднішній велосипедній блокаді будуть років через десять дякувати сотні тисяч киян, коли, як парижани та віденці, крутитимуть педалі на роботу та до школи.

А приклад "Велонаїзду" міг би надихнути багатьох. Адже в наших містах та в нашій країні так багато невирішених проблем. Дуже часто громадяни знають, як їх треба вирішити, але не вірять у можливість впливу на чиновників. Українці, взагалі, чомусь взаємодіють з чиновниками лише під час виборів. Подивилися телевізор, вибрали когось - і на роки забули.

Тільки з зітханням згадують час від часу про завжди невиконані передвиборні обіцянки.

Завдяки спільним зусиллям простих киян, у багатьох чиновників в мерії останні дні були як ніколи напруженими. Пан Гончарук, мабуть, поставив абсолютний рекорд - за один день зібрав 13 підписів, включно з підписом першої особи. Такого ентузіазму у виконанні побажань киян не спостерігалося ще ніколи, у жодному державному чи місцевому органі влади.
Києві було експериментально доведено: державні мужі можуть ефективно працювати, коли захочуть. А захочуть вони цього лише і тільки тоді, коли на них тиснутимуть громадяни. Тиснутимуть конструктивно і обґрунтовано, застосовуючи всі наявні ресурси та можливості.

Організатори "Велонаїзду" вже пообіцяли, що як тільки вони зафіксують факт невиконання розпорядження мера з боку котрогось з чиновників - тому чиновнику на другий день буде мало місця. І почали думати, якою би ще проблемою зайнятися.

Та ж таки безкарність на дорозі. Щогодини на автошляхах гине один українець - чим не причина наїхати на Верховну Раду, яка ніяк не "народить" зміни до законодавства? Ті ж незаконні забудови в столиці, які всім вже остогидлі. Скільки можна ламати паркани - треба, може, зламати систему, яка ці паркани ставить?

Громадяни, будьмо активними! Як бачимо, це працює!

Віктор Загреба, велосипедист

Усі фото Дмитра Ларіна - http://kiev.pravda.com.ua/columns/486a0d5d02f1a/



















































































Bookmark and Share