Аналіз стану нормативної бази з питання патріотичного виховання українського громадянина


Відправною точкою упорядкування нормативно-правової бази з питань патріотичного виховання став Указ Президента від 27 квітня 1999 року № 456 «Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян», на підставі якого Постановою КМУ від 15 вересня 1999р. № 1697 була затверджена «Національна програма патріотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства». Характерною ознакою цієї програми було намагання забезпечити духовне одужання українських громадян протягом двох років. Серед чисельних заходів треба відзначити, що вона дала старт впровадженню серед учнівської молоді гри-випробування «Котигорошко». Метою гри стало сприяння фізичному гарту молодої людини, формуванню здорового способу життя, вмінню зарадити собі в критичних життєвих ситуаціях. В основному програма була скерована на формування та розвиток загальнолюдських цінностей. Національному вихованню відводилась другорядна роль. Для посилення Національної програми до неї у 2001 році розпорядженням Президента України № 173 вносяться доповнення, в яких, не відомо з яких причин, преференції надавались пропозиціям Всеукраїнського об’єднання «Майбутнє України». Але не встигнувши духовно реанімувати українського громадянина, ця програма сама спочила в 2002 році на підставі Постанови КМ №32 від10.01.2002.

В свою чергу, внаслідок активної діяльності Українського козацтва, протягом 2001 року з’являється Указ Президента України №1092 від 15.11.2001, яким затверджується Національна програма відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки. Нею передбачаються різнопланові заходи, але домінуючими є напрямки військово-патріотичної роботи, роботи зі створення, відродження, відновлення та охорони заповідних місць і об’єктів, у сфері освіти і виховання, культурно-просвітницька діяльність. Головною ознакою патріотичного виховання за цією програмою є виховання молодої людини на козацьких традиціях.

У подальшому ця програма сприяє розробці дитячо-юнацької військово-спортивної патріотичної гри «Сокіл» («Джура»), яка зобов’язується до впровадження у навчальних закладах системи освіти наказом Міністра освіти і науки за № 855 від 25.12.2003р.

Крім того, у 2002 році Указом Президента за №347 від 17.04.2002 «Про Національну доктрину розвитку освіти» в розділі ІІІ «Національний характер освіти і національне виховання» робляться спроби розширити нормативно-правову базу процесу національного виховання.

В тому ж 2002 році Указом Президента України № 948 схвалюється Концепція допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді. Цей документ стає основою нормативно-правової бази військово-патріотичного вишколу молодої людини до сьогоднішнього дня. Цією ж концепцією під егідою вже трьох відомств, а саме: Міністерства освіти, оборони та молоді, відкривається шлях до впровадження в системі освіти Всеукраїнської військово-патріотичної гри «Патріот» (наказ № 274/112/10 від 05.04.2004), яка по суті дублювала вже раніше ініційовану гру «Сокіл» («Джура»). До речі при реалізації проекту «Патріот» преференції надаються вже фонду «Ветерани – молодь – майбутнє», який стоїть далеко не на україноцентристських позиціях. Попередній аналіз причин появи гри «Патріот» поруч з «Джурою» засвідчив з однієї сторони нездатність, а, інколи, небажання прихильників радянської системи виховання усвідомити необхідність розвитку ідейно-духовної складової, як головного елементу національно-патріотичного виховання. З іншої сторони мають місце наміри грою «Патріот» прикрити гру «Джура». Тому замість посилення духовного вишколу молодої людини на українських національних цінностях, на відродженні української історичної пам’яті, чим вирізняється виховна робота на козацьких традиціях, в навчально-виховних центрах системи освіти та товариств сприяння обороні України, успадкованих разом з апологетами радянської системи виховання, культивується в основному фізичний, військовий, спортивний напрями навчально-виховного процесу. А в окремих випадках, за слабкого контролю державних органів влади, ми навіть спостерігаємо намагання здійснювати ідейний, духовний вишкіл молоді на кадетських традиціях, на російських виховних ідеалах. Тоді замість впровадження у виховний процес Указів Президента, зокрема присвячених висвітленню Козацької доби та періоду визвольних змагань ХХ століття, ми бачимо як і у 2007 році в процес героїко-патріотичного виховання прагнуть проштовхнути програми на кшталт «Цільової програми для загальноосвітніх навчальних закладів України «Навчання доблесті і слави».

Продовжуючи тему формування нормативно-правової бази, повідомляю, що у 2003 році до регулювання виховного процесу долучається Верховна Рада України, прийнявши Закон України «Про загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004-2008 роки» (№1281-ІV від 18.11.2003р.). Нажаль, через відсутність конкретних механізмів її реалізації та неналежний контроль за її виконанням, програма перетворилася на декларацію благих намірів народних депутатів в царині молодіжної політики, зокрема щодо покращення стану роботи з національно-патріотичного виховання української молоді.

Кабінет Міністрів України розпорядженням за №933-р від 9.07.2008р. пробує оживити Загальнодержавну програму підтримки молоді і затверджує «Заходи щодо виконання у 2008 році Загальнодержавної програми підтримки молоді на 2004-2008 роки». Але молодіжні лідери, видно не впевнені у реалізації цих намірів, ініціюють появу Указу Президента України № 616/2008 «Про проведення у 2009 році в Україні Року молоді» де ми знову зустрічаємо заходи «з довгою бородою», в тому числі «розробити та затвердити концепцію національно-патріотичного виховання молоді», «забезпечити вирішення в установленому порядку питання щодо створення Всеукраїнського центру патріотичного виховання…»

Перед тим наприкінці 2007 року нормативно-правову базу поповнює ще один Указ Президента України за №1209 «Про додаткові заходи щодо підвищення боєздатності Збройних Сил України», який приписує Уряду «розробити та затвердити протягом першого півріччя 2008 року державну програму військово-патріотичного виховання громадян України на період до 2015 року, передбачивши, зокрема, заходи щодо утвердження в масовій свідомості історично притаманних Українському народу високих моральних цінностей, вірності традиціям українського козацтва».

У своєму аналізі я зупинився на тих документах, які регламентують процеси національно-патріотичного виховання і які набрали юридичної сили. Але в розпорядженні робочої групи, яка займалася підготовкою висвітлення даного питання, є багато матеріалів, які свідчать про низку ініціатив державних установ, громадських організацій і окремих громадян. Та через те, що вони так і залишилися на рівні проектів, я не пропоную вам їх до ознайомлення.

Підсумовуючи, можна зробити такі висновки:
1.Вирішенню проблемі національно-патріотичного виховання органи державної влади приділяли і приділяють певну увагу. Проте їх ініціативи переважно розвиваються тільки в теоретичній площині, а робота зводиться до продукування проектів нормативних документів.
2.Відсутній системний підхід у формуванні державної політики у сфері національно-патріотичного виховання.
3.Починаючи з 1999 року, концепції і програми з питання патріотичного виховання розроблялися різними відомствами. Напрацьовані проекти за змістом, спрямованістю різні, та єдині в тому, що більшість з них не набрали юридичного статусу.
4.Рівень виконання існуючої нормативно-правової бази вкрай низький.
5.Низька ефективність процесу формування нормативно-правової бази пов’язана з відсутністю єдиного державного центру, який би координував роботу різних відомств, що беруть участь у формуванні державної політики у сфері національно-патріотичного виховання.
6. Низький рівень участі в процесах формування та здійснення державної політики у сфері національно-патріотичного виховання громадських організацій.

Пропозиції:
1. Активізувати роботу відомств, установ для створення системи національно-патріотичного виховання громадян України.
2. В основу системи патріотичного виховання має бути покладена єдина державна концепція національно-патріотичного виховання громадян України.
3. Удосконалити існуючу нормативно-правову базу національно-патріотичного виховання відповідно до існуючих реалій, тенденцій розвитку держави та потреб, пов’язаних з необхідністю реформування Збройних Сил України.
4. Робота з удосконалення нормативно-правової бази, організації процесу національно-патріотичного виховання має здійснюватися з єдиного координаційного центру під патронатом Президента України.
5. Сприяти покращенню взаємодії та співпраці державних установ і громадських організацій, для чого до виховної роботи залучати якнайширше українські патріотичні громадські організації.
6. Оскільки якість національно-патріотичного виховання прямо залежить від фаховості виховників, необхідно визнати, що пріоритетність у цих питаннях належить системі освіти України.

Тарас Рондзістий

































Bookmark and Share