Шкільна форма може заграти візерунками вишиванок


Сімдесят народних умільців із західних та центральних регіонів країни завітали до Тернополя на другий Всеукраїнський фестиваль вишивки і костюма “Цвіт вишиванки”. Майстри привезли із собою зразки давнього і сучасного одягу, оздоблені мережаними узорами, а до сорочок і спідниць прихопили розмаїті прикраси із намиста, бісеру, квітів. Стенди із вишиванками вражали: десятки вигадливих візерунків, буйство кольорів і стилів…

Протягом двох днів фестивалю біля наметів із вишиванками був, що називається, аншлаг. Однак тернополяни вироби здебільшого оглядали, а купували рідко, бо “кусалися” ціни. Найбільше цікавився люд старовинними сорочками – свого роду “антикваріатом” в одязі.

Коломийські підприємці Сергій та Оксана Пасіченки привезли на фестиваль кілька десятків раритетних сорочок, запасок, костюмних ансамблів. Кажуть, що серед знавців чи не найвище цінуються борщівська і буковинська вишивки.

- Борщівську сорочку потрібно вишивати кілька років, однак і зносу вона практично не має, – пояснив Сергій Пасіченко. – У давнину дівчинка починала вишивати собі сорочку десь із 12 років, щоб виготовити до повноліття. У цій сорочці брали шлюб, після смерті у ній ховали.

Найдешевшу сорочку зі своєї колекції Пасіченки цінили у двісті гривень, за борщівську просили від півтори тисячі гривень, за костюмний ансамбль – 3,5 тисячі.

- Така висока ціна склалася тому, що давніх вишиванок стає все менше, – сказала Оксана Пасіченко. – А сучасним майстрам, які знаються на цій справі і володіють відповідними техніками, продавати свої роботи за безцінь нема резону.

Протягом десятка років Пасіченки збирають, реставрують і реалізують вишиту старовину. А у себе вдома зберігають колекцію із різних регіонів України, з якою розлучатися не мають наміру.

70-річна Ірина Герман, народний майстер із Тернополя, вишиває із дитинства. Каже, що вчилася “сама від себе”. На Вінниччині, звідки родом, вишивала гладдю, “низинкою”, “накидом”, а коли 47 років тому переїхала до Тернополя, опанувала західноукраїнські техніки. У домашній колекції Ірини Семенівни понад сімсот авторських робіт, серед них – портрети відомих українських письменників, поетів, співаків. Тернополянка знається на багатьох вишивальних техніках і у кожну намагається додати щось своє.

- Композицію, – каже майстриня, – роблю за своїм смаком, сама собі її придумую. А недавно почула, що за такими автентичними візерунками полюють китайці. Їхні агенти у Галичині фотографують узори, роблять на їх основі кліше, а потім штампують і продають по світу, адже вишивка зараз у великій моді…

Про свою ідею ввести етнічні елементи гаптування у шкільну форму розповіли майстри із Луцька, сестри Оксана Пузняк і Тамара Домбровська. Вони вже навіть розробили модель святкової учнівської форми із використанням волинських колоритів.

- Кожен регіон може вибрати властиві лише для нього орнамент, символіку, техніку, – зауважила Оксана Пузняк. – Це, переконана, підніматиме дух національної культури, прищеплюватиме інтерес і любов дітей до народних традицій. Було б добре, якби міністерства освіти і культури повернулися обличчям до цієї проблеми, подбали про забезпечення майстрів сировиною – тканинами, нитками, а ми, зі свого боку, могли б виготовити такі костюми за символічну плату. Згодом можна було б перевести їх виробництво на промислову основу. Для батьків така форма коштуватиме до 200 гривень.

1 вересня до школи у святковій вишитій формі пішли наразі лише діти луцьких майстринь. Але жінки добиватимуться, щоб така практика стала невдовзі традицією для всіх українських дітей.

Світлана КЛОС
Тернопіль

На фото: Таку святково вишиту форму мріє бачити на школярах Оксана Пузняк.


























Bookmark and Share

К вопросу о динамике и оптимизации шахтных подъемников.