Якщо діти прогулювали уроки, батьки платили 150 рейхсмарок штрафу...


Це була біла пляма нашої історії. Стерти її взялася викладач Українського вільного університету Бланка Єржабкова. Її дослідження ґрунтується на багатьох документах німецьких архівів.

У читачів може виникнути питання: «Навіщо німцям було вчити українців, якщо вони вважали, що третина цієї нації після перемоги стане зайвою?”. Німці - прагматики. Вони хотіли, щоб підкорені народи тяжко працювали на велику Німеччину. А для цього серед місцевого населення мали би бути кваліфіковані і грамотні робітники, десятники, бригадири, керівники середньої ланки.

“Уміння росіян, українців, киргизів та інших читати і писати нам може тільки зашкодити, - з властивим йому цинізмом говорив Адольф Гітлер, - адже це дало б можливість людям зі світлими головами отримати правдиві історичні знання і прийти до політичного розуміння, яке б змусило їх повстати проти нас. У школах не варто дозволяти вчити представників цих народів чогось більшого, ніж значення дорожніх знаків. Викладання географії повинно обмежуватися тим, що столиця німецької імперії називається Берлін...”. Погляди фюрера на освіту українців цілком поділяв рейхскомісар України Еріх Кох. Але навіть у цій тоталітарній державі знаходилися політичні діячі і воєначальники, які дозволяли собі мати власні погляди і дискутувати з фюрером. До них належав і рейхсміністр з питань окупованих територій Альфред Розенберг. Він розглядав шкільну справу як засіб виховання місцевого населення у дусі німецького патріотизму і боротьби з більшовизмом. За розпорядженням Розенберга на окупованій території України запроваджувалася обов’язкова семирічна освіта. До старших класів мали зараховувати лише “старанних і достойних” учнів. Для найбільш обдарованих передбачалося подальше навчання у технікумах та інститутах. В останніх трьох класах учні мали проходити у селах сільськогосподарську практику, а у містах - практику з ремесел, основ промислового виробництва. Це те, що у нас називається профтехосвітою...

Найбільше прихильними до освіти українців були керівники військових комендатур на відміну від цивільних німецьких чиновників. У школах запроваджувалася німецька дисципліна. Якщо учні без поважних причин пропускали заняття, батьків штрафували на 150 рейхсмарок або навіть ув’язнювали... Вже у вересні 1941 року школи відвідували 80 відсотків дітей шкільного віку. Велика проблема була з підручниками. Усі радянські книги, навіть букварі та арифметики для початкових класів, були заборонені, оскільки, на переконання німців, вони пропагували більшовицьку ідеологію. Під наглядом німців вчителі мали вирвати з підручників усі “шкідливі” сторінки... З ініціативи Розенберга у Німеччині друкували нові підручники для українських шкіл, але їх катастрофічно бракувало...

За директивою Розенберга від січня 1942 року, навчання у школах на територіях, населення яких становили українці, або переважно українці, слід було проводити виключно українською мовою. Українській мові було надано статусу мови освіти. Німецьких чиновників, які повинні були у службових справах перебувати на території рейхскомісаріату “Україна” впродовж тривалого часу, зобов’язували вивчати українську мову...


На фото: Учорашні «тимурівці» позують німецькому фоторепортеру: на головах - «будьонівки», на плечах - «юнгштурмівки», на ногах - ...нічого. А в оченятах - лукава дитяча цікавість: перед ними - німець, ворог, фашист - а не страшно! Поки що... Вересень 1941 р.










Bookmark and Share