Легкі гроші для студенток, або що приховується за гучною назвою «web-модель»


Знайти роботу доволі легко: купуєш будь-яку газету з оголошеннями про можливі вакансії й обираєш на свій смак. Найголовніше – визначитися перед цим, що саме тобі потрібно. Багато роботодавців обіцяють немаленькі гроші невідомо за що, не пояснюючи ані основної суті роботи, ні сфери діяльності. То як не вступити у халепу?


Неофіційка вирішила перевірити, що приховується за легкими грошима для дівчат-студенток. Велика кількість оголошень акцентує, що гроші великі, досвід роботи не обов”язковий (та й досвід у чому – не вказано), головне – вродa та комунікабельність. Для того, щоб зрозуміти, що ж це за робота така, довелося самій спробувати влаштуватися. Мене попросили лише прислати фото по електронній пошті і чекати на відповідь, що я й зробила. Вже наступного дня мій «роботодавець» зателефонував мені і попросив під’їхати до призначеного місця.


У принципі, все виглядало досить цивільно: мене і ще одну дівчину зустрів «технічний директор фірми», і поки ми пили каву у невеличкій кав’ярні, він намагався пояснити нам наші майбутні посади та суть роботи. Однак перша ж посмішка, так званого, технічного директора дала мені привід замислитися… його зуби були жовтими й майже повністю гнилими, а такі люди не дуже викликають довіру.


Тож web-модель (а нам пропонували саме цю роботу) – це модель онлайн, і робота полягає у онлайн-спілкуванні із закордонними (переважно американськими) клієнтами. Треба лише вміти сподобатися чоловікові, і утримувати його якомога довше біля web-камери (бо від цього саме залежить зарплатня дівчини), виконуючи для цього усі його прохання без обмежень. Треба також сказати, що прохання ці можуть бути ну дуже різноманітними, приймаючи до уваги те, що до цих послуг звертаються переважно люди з нездоровою психікою або фізичними вадами, а отже – дуже закомплексовані й розлючені на навколишній світ, а надто – на дівчат, які в реальному житті их не сприймають.


Система роботи такої «контори» не надто складна, треба лише мати вихід на ці західні сайти, адже вітчизняні й російські аналогічні сайти не мають такої популярності, по-перше, через нелегальність у наших країнах таких проектів і, по-друге, через неготовність наших громадян сплачувати великі кошти за подібні послуги. Тож, окрім виходу на світовий ринок порносайтів (хоча самі власники багаточисельних «контор» в Україні переконують, що це лише онлайн-стриптиз, а стриптиз в Україні є дозволеним), треба мати гроші як мінімум на те, щоб арендувати офіс та купити відповідну техніку. Також, так званим моделям, (зверніть увагу, як гордо вони себе називають!) треба зробити портфоліо – фото від життєвих до «ню», але без повної оголеності, щоб клієнт зацікавився. Про саму структуру діяльності також дізнатися достатньо легко. Але за однієї умови – якщо влаштує кількість нулів у запропонованій ціні на цю інформацію.


Іноді моделей також возять за кордон для «знайомств» із клієнтами. Тільки от невідомо, чи повертаються вони звідти…

Cтаття опублікована також в "Неофіційній газеті твого факультету" № 11 (12), друкованому проекті Неофіційної газети у КНУ ім. Тараса Шевченка
















Bookmark and Share