Що до статті Міністра освіти. Конкретні пропозиції.


Вибірка студентів в одному ВНЗ не настільки велика щоб точно відтворювати статистичні явища в межах країни або популяції, тим паче в неоднорідній системі.

Проходження вступного конкурсу до ВНЗ накладає певну фільтрацію на якісний склад студентів.
- Престижні ВНЗ висувають додаткові критерії вступу, створюючи черговий фільтр.
- При виборі ВНЗ абітурієнти орієнтуючись на рівень вимог до вступу, і вимог до навчання, обирають відповідний власним можливостям, спричиняючи цим статистичну неоднорідність розподілу здібностей між ВНЗ України.
- Під час навчання у ВНЗ із серйозними вимогами до знань, студенти з недостатнім рівнем базових знань добре вмотивовані(внутрішньою позитивною та зовнішньою позитивною та негативною мотивацією) і швидко наздоганяють різницю.
-
Прийняття результатів незалежного тестування за основу при вступі у ВНЗ не породило рівність потенціалу абітурієнтів у різних ВНЗ. Величезні порушення при проходженні незалежного тестування, особливо в районах, призводять до того що результати тестування різко відрізняються від дійсних знань та здібностей абітурієнтів.

Відносність оцінювання: природа оцінювання людиною реальності побудована на відносному порівнянні. Тому в академічній групі зазвичай оцінювання відбувається відносно самого найрозумнішого і самого відстаючого студента. При абсолютному оцінюванні і виникненні низьких результатів усієї групи, ситуація буде розцінюватись студентами, як заниження успішності і спровокує незадоволення викладачем. Оцінювання однаково високими балами інтерпретуватиметься, більш здібними, як невизнання таланту відмінників (в обох випадках знижується мотивація до навчання). Додатково враховуючи суб’єктивність людини-викладача, оцінювання в різних групах є не рівнозначне. Подібне явище певною мірою виправдане, так як мотивація людини завжди спирається на: досяжність цілі, ідеал, отримання проміжних результатів, а при абсолютному оцінюванні постійний низький результат буде відбивати бажання вчитись так, як і постійний високий результат. Але подібний підхід неприпустимий в умовах кредитно-трансферної системи та при значній неоднорідності здібностей студентів та якості освіти в різних ВНЗ.
Знання студентів по предмету залежать від умотивованості до його вивчення. Студента, що зацікавлений у вивченні конкретної галузі знань і приділяє цьому основний свій час, дратує необхідність вчити велику кількість предметів, що майже не стосуються його спеціальності і не впливають на рівень кваліфікації. На оцінку часто впливає розуміння викладачем ваги свого предмету в спеціальності студента. Враховуючи недосконалість нинішньої системи розподілу стипендій, що при підрахуванні прохідного балу не враховує кількість кредитів кожного предмету тобто не враховує їх значимість у спеціалізації, і беручи до уваги нерівномірно розподілені здібності людей в різних галузях, викладачі ставлячись із адекватним розумінням зараховують студентам невідповідні позитивні результати.

Враховуючи вищесказане, вважаю, що неможливо сподіватись на природну відповідність здібностей студентів загалом, будь-якому розподілу. Натомість вважаю, що певні закономірності існують, але можуть бути встановленні при ієрархічно диференційованому підході.
Пропоную орієнтовний механізм:

В кредитно-трансферній системі основним механізмом що дозволяє співставити кількість отриманої інформації у різних ВНЗ є еквівалентність кредитів, що повинно забезпечуватись узгодженістю та еквівалентністю навчальних планів. Нажаль в Україні у різних ВНЗ навчальні та робочі плани суттєво відрізняються і задекларована кількість знань студентів не відповідає дійсності.
Вища освіта перетворилась на широко вживаний продукт із великим діапазоном дисперсії якості контингенту та якості викладання знань. Введення єдиних вимог до якості засвоєння та кількості знань у студента з орієнтацію на нормальний закон відносно середнього рівня здібностей, породить фіксацію суцільно об’єктивно низьких результатів успішності в більшості малопрестижних ВНЗ та переважно високі результати в солідних ВНЗ. Подібні результати стануть основою для економії величезної кількості стипендій та скорочення багатьох сумнівних ВНЗ.

Одним із вирішень проблеми абсолютного оцінювання знань є введення семестрового державного тестування. Тестування повністю не вирішує питання адекватного оцінювання в деяких галузях знань, але в більшості випадків може успішно застосовуватись.

Як вже не раз зазначалось, основною проблемою освіта і суспільства в цілому є криза свідомості, яка проявляється, зокрема, у знеціненні знань та інтелекту в суспільстві. Вища освіта розглядається в суспільстві як друкарня індульгенцій від виробничої праці, а диплом як дворянський титул, чи довідка про здоров’я.
Вища освіта це джерело знань добровільного користування. Можливість безкоштовного отримання освіти це дар цивілізованого суспільства кожній людині від народження і інвестиція в загальний суспільний розвиток. Але для користування цим даром необхідне належне виховання, яке перетікає у шкільне навчання і у вищу освіту.
Вища освіта має дві функції: „створювати” інтелект для розвитку прогресу і виховувати загальну суспільну масу. Інтелектом суспільства на даний момент може ставати лише незначна частина людей, по перше через недостатній розвиток та виховання в дитинстві, по-друге через потреби господарства у людській виробничій праці. На даний момент вища освіта породжує ряд негативних ефектів:
- укорінення корупційного типу свідомості;
- відтік кадрів від виробничих професій (індульгенційне сприйняття освіти);
- знецінення інтелекту.

Світова криза продемонструвала що світ практично ще не прийшов до інформаційного типу суспільства, але свідомість людей вже заполонило ілюзорне уявлення себе в інформаційному суспільстві. В сьому уявленні викривлено суть невід’ємних якостей людини 21 століття, які звелись до споживацького ставлення до життя, і знецінення розуму.

На даний момент суспільство зіткнулося з необхідністю декількох жорстких кроків:
1. Зробити вищу освіту доступною тільки для тих хто психічно спроможний її отримувати та користуватись (здібний, мотивований і.т. д.). метод: підвищення вступного балу, створення незалежних держаних приймальних комісій.
2. Зробити вищу освіту повністю безкоштовною.
3. Впровадити жорсткий державний контроль за успішністю для уникнення відносності та необ’єктивності в оцінювані.
4. Значно підвищити стипендії для забезпечення усіх первинних потреб студіюючої молоді.

Цими кроками ми зможемо вирішити цілий ряд проблем:
1. Приток людей до робітничих професій, величезна економія коштів державного бюджету, підвищення якості освіти завдяки жорсткій конкуренції ВНЗ за інтелектуальну молодь.
2. Приток інтелекту з усіх суспільних прошарків.
3. Перетворення знань в основну цінність для студента, підвищення якості освіти у зв’язку з „вимаганням” студентами знань, усунення корупції.
4. Згідно ієрархії потреб людини, забезпечення мотивації переходу на вищі рівні потреб (знання, самореалізація і т. д.).

При такій моделі вищої освіти стає надзвичайно просто впровадити європейські стандарти освіти (вибір предметів, викладачів). Вивільняються кошти для розвитку матеріальної бази ВНЗ.
 
Процес реформації ускладнюється тим, що результати перевірок державних акредитаційних комісій, та й взагалі будь-яких комісій не відповідають дійсності. В нашій країні і в свідомості людей та чиновників вже давно укорінились сценарії залагодження подібних „проблем”. Тому механізми акредитації також потребують вдосконалення одним з яких Я бачу розгляд загального рівня знань незалежно, державно екзаменованих випускників кожного ВНЗ як критерій якості освіти даного ВНЗ.

Вище зазначений комплексний підхід потягне за собою цілу низку соціальних перетворень починаючи з підвищення якості виховання дітей та підвищення вимог до шкільної освіти. І в швидкому майбутньому можна буде сподіватись на перетворення свідомості людей.

З повагою,
Член Колегії ВСР при МОНУ від Хмельницької обл.,
Олексій Жмеренецький

Bookmark and Share